12 липня 2026 року виповнюється 87 років від дня народження народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, Героя України Анатолія Несторовича Паламаренка.
«Главком» зібрав основні факти з життя українського майстра художнього слова.
Біографія Анатолія Паламаренка
Народився майстер слова 12 липня 1939 у містечку Макарові Київської області в родині колгоспників Нестора Тимофійовича та Єлизавети Оксентіївни Паламаренків.
Шлях у велике мистецтво для Паламаренка розпочався ще зі школи: він полюбляв читати вірші, гуморески та любив копіювати однокласників, учителів, знайомих. Починаючи з восьми років, він постійно виступав на шкільних концертах. Після закінчення десятирічки юнак вирішив стати артистом.
«1946-го я пішов до школи. Мені тоді було сім років. Через рік, коли мав вісім років, вперше вийшов на сцену з творами Гоголя. Тоді був якийсь його ювілей. Учителька попросила вивчити напам’ять «Про товаріщєство». Мене уважно слухали. А після виступу у моїй душі оселилася дивна надія, що я незвичайний хлопчик. Що у мене є талант до слова», – розповідав майстер слова. Після школи він вступив до Київського театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого.
Студентом Паламаренко із зіграв на сцені учбового театру Інституту драматичну роль Акима у виставі «Влада темряви» Льва Толстого і комедійну роль пана де Пурсоньяка в однойменній комедії Жана-Батиста Мольєра, а також свата в «Назарі Стодолі» Тараса Шевченка. Після закінчення інституту Анатолій Паламаренко отримав роботу у Хмельницькому обласному драматичному театрі. Пропрацювавши один рік, він повернувся до Києва, аби працювати у Київській (нині Національній) філармонії.
В його репертуарі був і «Ярмарок» Остапа Вишні, і «Сон» Тараса Шевченка, й «Зачарована Десна» Олександра Довженка, а ще твори Миколи Гоголя, Івана Нечуя-Левицького та інших.
Особливе місце у творчій роботі артиста займає Шевченкіана, над якою він працює усе своє життя. Його унікальне виконання масштабних поетичних творів Кобзаря критики вважають еталоном українського сценічного декламування. Тож Анатолій Паламаренко був удостоєний високих звань незалежної України – лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка (1993) і Героя України (2009).
«Мав якось виступ у Луганську. «Хто там прийде на концерт у понеділок!» – думаю. Приїжджаю – повний зал людей», – розповідав майстер слова.
За роки своєї творчої діяльності Паламаренко дав сотні концертів у концертних залах і в сільських клубах, на польовому стані і в цехах заводів та фабрик, робітничих гуртожитках, перед учнівською і студентською молоддю, також брав участь у Декадах і Днях української літератури і мистецтв в республіках колишнього Союзу, демонстрував своє мистецтво за кордоном.
На питання у чому секрет популярності митця, Паламаренко відповідав: «Для мене поняття «любов» – глибоке, філософське і житейське. Не переношу несправедливості і у мирному житті, і у воєнний час, не можу стояти осторонь тих подій, які усі переживаємо. Треба вміти зіграти почуття автора, які він вклав у свій твір. На сцені має звучати автор, а не той, хто виступає. Якщо читаєш Шевченка, Довженка чи ще когось із класиків, треба відчути їхній дух, йти від образу поета чи письменника і зрозуміти, що автор вклав у слово».
Анатолій Паламаренко читає цикл лекцій студентам національних університетів ім. Тараса Шевченка та Михайла Драгоманова, свій предмет артист назвав – «Слово». Також викладає курс сценічної мови в Національній музичної академії ім. Петра Чайковського.
Майстер слова називає себе націоналістом та протягом всього життя поширював українське серед населення.
«Оцей посил «какая разніца» настільки поширився… І до чого це призвело – до проклятої війни. Якби наш перший президент взявся саме за те, щоб українізувати схід, Донбас, південь… Як би це все було по-іншому! Щоб усі заговорили українською, тоді б і Україна була українською. Тоді не було б за що зачепитися цьому дияволу московському. Люди, живучи в Україні, не навчилися бути українцями, а чужомовними. Ось на це треба було насамперед звертати увагу! Згуртовувати дух людський. Мрію, щоб після нашої Перемоги на усіх білбордах було написано, що «Мова – це мати єднання, батько громадянства і сторож держави!», – заявив Паламаренко.
Народний артист має сина Олексія, який грає у столичному театрі імені Франка. Паламаренко висловлювався, що намагається часто відвідувати театри: «В театрі імені Івана Франка працює мій син Олексій. Мені дуже подобається, як він грає Омелька в «Мартині Борулі». Стараюся не пропускати прем’єр франківців».
Також у Анатолія Паламаренка був син Оксентій, проте його не стало у 28 років. «На початку 2000-х пережив велику трагедію. Помер мій син Оксентій, випускник філологічного факультету, прекрасно володів англійською. 18 днів не дожив до 29 років. Було йому 11 літ, як вибухнув Чорнобиль. Можливо, це вплинуло на його здоров’я», – розповідав народний артист.
Повномасштабне вторгнення майстер слова зустрів у рідному місті Макарів.
«Коли бомбили, то ми з родиною у погребі ховалися, а як стихало трохи, то в будинок заходили. Але ж і там було дуже холодно. Затопити ніяк, електрики немає, зв’язку немає. Намучилися. А в нас же внученька дев’ятимісячна, так за маленьку напереживалися, а воно ж плаче й пла-че… Сиділи в погребі до 7 березня», – розповідав митець. 10 березня Паламаренку з родиною вдалося виїхати на Львівщину.
