Формула президента – «Росія не має вже жодного іншого аргументу на користь своєї війни, крім своєї балістики» – звучала б як риторика, якби Москва сама не взялася її доводити.
Подивіться на послідовність. Україна всіма каналами – офіційними й неофіційними, через близьких до Путіна людей – передає готовність до змістовних перемовин.
Паралельно Москва готує наймасованіший удар по Києву за всю повномасштабну війну: 74 ракети, з яких майже половина балістичні, включно з чотирма «Цирконами», плюс 496 ударних дронів, запуски хвилями з розрахунком на виснаження ППО. Підготовку розвідка бачила заздалегідь – президент попередив про удар публічно, ще з дублінської трибуни.
Тобто це не була «відповідь» на щось. Удар планували паралельно з тим, як Москві пропонували стіл переговорів. «Готовність до діалогу» і підготовка балістичного удару по сплячій столиці – для Кремля не суперечність, а один процес.
Тенденція, яка це підтверджує, глибша за одну ніч. У держави, що починала з претензії на «історичну місію», аргументація послідовно звужувалася – і звузилася до єдиного інструмента: тероризувати житлові квартали.
Держава, чий останній аргумент – балістика по цивільних, не веде переговори з позиції сили. Вона демонструє вичерпання всіх інших позицій.
