Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Дмитра Кашенця.
18 липня 2025 року в районі села Московка Куп’янського району Харківської області російські окупанти скинули на позицію українських захисників керовану авіабомбу (КАБ). Дмитро Кашенець загинув на місці. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на фейсбук-сторінку «Книга пам’яті полеглих за Україну».
Дмитро народився 30 жовтня 1980 року в невеличкому селі Оленівка Волноваського району Донецької області в сім’ї військового та вчительки. Коли хлопчику виповнилося півтора року, мати переїхала з ним до рідні на Київщину та оселилася в Білій Церкві.
У 1987 році Дмитро пішов до Білоцерківської загальноосвітньої школи №5 (нині – Білоцерківська гімназія-початкова школа №5). Хлопець був старанним і дисциплінованим учнем. Особливо добре йому давалися точні науки, він захоплювався розв’язуванням складних математичних задач. Школу Дмитро закінчив зі срібною медаллю.
Згодом юнак вступив до Національного авіаційного університету у столиці. Проте завершити навчання не вдалося: 16 травня 2001 року його мобілізували до лав Збройних Сил України. Строкову службу проходив на посаді старшого стрільця у військовій частині А-2260 (22-га окрема бригада з охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав «Київська Русь»). Вишкіл проходив у рідній Білій Церкві, на базі 72-ї ОМБр.
Дмитру дуже подобалася військова справа. Як згадує його дружина Тетяна: «Чоловік був воїном до мозку кісток, можливо, передалися батьківські гени».
Коли розпочалася агресія РФ, Дмитро без вагань став на захист Батьківщини. 3 квітня 2014 року був мобілізований до 27-ї окремої Печерської бригади Національної гвардії України. Брав безпосередню участь у боях на «нулі», отримав статус учасника бойових дій (УБД). У 2016 році повернувся до цивільного життя, аби піклуватися про родину. У Білій Церкві працював обтягувальником м’яких меблів на виробництві.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року, Дмитро добровольцем знову пішов до війська. Його мобілізували до 114-ї бригади ТрО.
Перед відправкою на Схід у його житті відбулася радісна подія: 29 квітня 2022 року Дмитро одружився зі своєю коханою Тетяною. А далі на молоде подружжя чекала тривала розлука.
Дмитро проходив службу на посаді механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки роти логістики. Був фаховим, відповідальним і відважним воїном.
У травні 2024 року він востаннє приїхав додому в 10-денну відпустку. Дружина просила залишитися на лікування через бойові травми, але захисник відповів: «Маю повертатися, там стоять хлопці, які також хочуть до своїх рідних».
Дмитро повернувся на Куп’янський напрямок. Його підрозділ 76 днів перебував на позиції практично в повному оточенні. При кожній нагоді військовий запевняв рідних, що з ним усе добре, аби ті не хвилювалися.
18 липня 2025 року зв’язок із Дмитром обірвався. Спочатку воїна вважали зниклим безвісти, але за місяць родина отримала гірку звістку. Того дня в районі села Московка Куп’янського району Харківської області російські окупанти скинули на позицію керовану авіабомбу (КАБ). Дмитро Кашенець загинув на місці.
13 серпня 2024 року Біла Церква попрощалася із захисником у Спасо-Преображенському соборі. Поховали Героя на Алеї Слави Сухоярського кладовища.
За мужність і героїчні вчинки Дмитро Кашенець був нагороджений почесними нагрудними знаками Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест» та «Золотий хрест».
Рішенням Білоцерківської міської ради від 5 лютого 2026 року Дмитру Кашенцю присвоєно звання «Почесний громадянин Білоцерківської міської територіальної громади» (посмертно).
У полеглого захисника залишилися дружина та брат.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
