Українське воєнне командування виробило комплексну стратегію перемоги над Росією, яка передбачає не виснажливі піхотні наступи, а точкові удари по економіці, логістиці та оборонній промисловості агресора. Про це пише «Главком» із посиланням на видання Foreign Policy.
Стратегічна нейтралізація замість контрнаступів
Ще торік підхід Києва до ведення бойових дій виглядав радше набором окремих успішних операцій, ніж єдиним задумом. Однак останніми місяцями ситуація змінилася – військове керівництво України сформулювало послідовну концепцію, яка отримала назву «стратегічна нейтралізація» потенціалу ворога.
Ексміністр оборони Андрій Загороднюк ще торік описав цей підхід на прикладі Чорноморського флоту РФ: Україна не знищила його повністю, натомість силами морських дронів витіснила кораблі із Севастополя та перетворила флот на небоєздатну структуру. Ексміністр оборони Великої Британії Джеймс Гіппі назвав це «функціональною поразкою» – коли ворог не знищений фізично, але втрачає здатність діяти. Саме ця модель тепер застосовується Києвом і в інших сферах: замість того щоб перемелювати живу силу ціною величезних втрат, як під час контрнаступу 2023 року, українське командування намагається позбавити росіян ресурсів для ведення війни.
Президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар пояснив виданню, що мета – скоротити доходи, які фінансують російський військовий бюджет, спровокувати паливну кризу та розірвати ланцюги постачання оборонної промисловості РФ, аби зменшити або зупинити виробництво високоточної зброї.
Удари по нафтовій інфраструктурі викликали кризу в Росії
Окремий напрямок стратегії – далекобійна кампанія проти нафтопереробних заводів, паливних сховищ і трубопроводів у глибині Росії. За даними Financial Times, від початку 2026 року Україна завдала 194 удари по російських нафтопереробних заводах – це в 11 разів більше, ніж за аналогічний період торік. Більш ніж у половині регіонів РФ офіційно оголошено про дефіцит пального, його нормування або обмеження продажу цивільним.
Ситуація стала настільки критичною, що Росія – третій у світі виробник нафти й один із найбільших експортерів пального – змушена імпортувати бензин з Індії. Крім того, Кремль заборонив експорт бензину, авіагасу, а нещодавно й дизельного пального, хоча саме ці статті раніше приносили державі значні валютні надходження.
Новий арсенал: Hornet, Flamingo та власна балістика
Успіх цієї кампанії забезпечує нове покоління озброєнь, розроблене під керівництвом 35-річного міністра оборони Михайла Федорова – вихідця з технологічного сектору, якому приписують впровадження більш системного, орієнтованого на дані підходу до ведення війни. Зокрема, йдеться про ударний дрон Hornet середньої дальності зі штучним інтелектом для ухилення від засобів радіоелектронної боротьби, розроблений у співпраці зі стартапом у США, який фінансує ексголова Google Ерік Шмідт.
Ще один новий гравець на полі бою – крилата ракета Flamingo з дальністю близько 2900 км, яка суттєво розширила можливості України вражати цілі в глибині Росії. Саме ракети цього типу цього тижня серйозно пошкодили найбільший російський нафтопереробний завод в Омську – на відстані понад 2400 км від лінії фронту. За даними видання, Україна також наближається до створення власних балістичних ракет, що значно посилить вибухову потужність ударів по стратегічних об’єктах РФ.
Українські інженери також розробляють нові типи дронів, здатних розширити фронтову «зону ураження» – територію, де піхота практично не може пересуватися непоміченою. За словами заступниці голови Центру оборонних стратегій Аліни Фролової, планується розширити цю зону з нинішніх 32 км до понад 64 км, після чого утримувати піхотні позиції стане майже неможливо.
Дедалі ширший арсенал ставить перед Росією дедалі складніший вибір щодо розподілу обмежених засобів протиповітряної оборони: кожна батарея, яку Кремль перекидає для захисту Москви чи Санкт-Петербурга, – це на одну менше для прикриття енергооб’єктів, оборонних заводів, фронту та окупованих територій.
Ізоляція Криму як ключова мета
Окреме місце у стратегії посідає Крим. Українські підрозділи методично перерізають лінії постачання боєприпасів, пального та продовольства російському угрупованню на півострові. Один із командирів батальйонів, 46-річний Сергій, який воює вже кілька років у районі Слов’янська, розповів виданню, що вважає це переломним моментом війни. «Ми досягли переломного моменту», – зазначив він, додавши, що повністю ізолювати Крим від постачання можна вже до кінця літа.
Якщо Крим втратить логістичне значення, утримувати позиції на частинах Херсонщини та Запоріжжя росіянам стане значно складніше. Аналітики також вказують на можливі політичні наслідки: втрата Кремлем контролю над постачанням півострова, анексію якого Путін називає одним зі своїх головних досягнень, може підірвати його авторитет усередині Росії. Фролова зауважила, що в Києві дедалі частіше порівнюють Путіна з російським царем Миколою I, чиє 30-річне правління завершилося крахом після принизливої поразки в Кримській війні 1855 року.
Виклики, що залишаються
Попри успіхи, стратегія Києва стикається із серйозними обмеженнями. Росія й далі має великий запас балістичних ракет, проти яких в України обмаль засобів захисту. Цього тижня президент США Дональд Трамп заявив, що може дозволити Україні спільне виробництво одного з типів ракет-перехоплювачів Patriot – це частково полегшило б проблему в довгостроковій перспективі. Крім того, Росія все ще може мобілізувати значно більше живої сили: за неофіційними даними, Кремль розглядає план мобілізації, який здатний додати сотні тисяч бійців до російської армії.
За оцінкою видання, у Києві не планують вторгнення на територію Росії чи її окупацію. Мета стратегії – настільки послабити військовий потенціал РФ, щоб Україна змогла утримувати оборону з мінімальними втратами, залишаючись, за визначенням Загороднюка, «озброєним до зубів дикобразом», якого невигідно атакувати. Наскільки довго вдасться утримувати цей курс, залежатиме значною мірою від того, чи збережеться фінансова підтримка європейських партнерів.
Нагадаємо, раніше Foreign Policy вже пояснювало, чому Росія не може здолати Україну, звертаючи увагу на гнучкість і дешевизну українських рішень на полі бою.
