У тексті: зміна поколінь у «Єдиній Росії», підхід до формування більшості, методи нейтралізації радикальних сил та пошук нового центру об’єднання для ліберальної (керованої) псевдоопозиції.
Єдиний день голосування в Росії завершився. Якщо дивитися на партійні списки до Держдуми (це половина депутатів), то висновок напрошується єдиний – на федеральному рівні відбувається консолідація влади.
«Єдина Росія» додала майже 10% – з 49 до 58. ЛДПР залишилася на своїх позиціях (+1% – заради справедливості), а ось КПРФ і «Справедлива Росія» провалилися. Комуністи втратили понад 5%. Миронов зі своєю «Справедливою Росією» взагалі «пролетів» за партійними списками й отримає лише чотири мандати в одномандатних округах.
Але загалом «Єдина Росія» має 355 голосів – тобто конституційну більшість. Кирієнко вирішив не грати в багатопартійність на федеральному рівні й забезпечив необхідний результат.
Кирієнко зміцнює свої позиції як перед Путіним, так і всередині партії. Адже 86 мандатів (за попередніми даними) дістається «учасникам СВО», більша частина яких (за моїми даними – 71) пройшла його кадрову програму «Час героїв». Решта – управлінці, які мали досвід роботи в окупаційних адміністраціях = інший тип «кирієнківського сита».
Сюди ж додамо два-три (поки що точно два – станом на 13 листопада) від «Молодої Гвардії». Разом – 88 осіб, які пройшли фронт або керували захопленими українськими регіонами. Майже за планом (план становив 90–100).
Таким чином, Путін отримує оновлену за рахунок «фронтовиків» монобільшість. І тим самим намагається нейтралізувати правого, імперського російського виборця. Тієї самої групи, яка як єдина становила для нього загрозу.
Демонструється робота соціальних ліфтів для цієї групи. Але не у вигляді самостійної політичної сили, а як частина «Єдиної Росії». Сама «Єдина Росія» таким чином оновлюється – вирішується питання зміни поколінь – але й радикалізується. Остаточно перетворюючись сама на імперську за духом партію. Тут важливо.
Якщо раніше це була партія «підтримки Путіна» і особисті погляди партійців могли бути різними, то зараз 20-відсоткове вливання «фронтовиків» створює новий мейнстрім у поглядах. Тепер це імперська за духом партія. З одного боку, Путіну легше. З іншого – складніше: він остаточно позбавляє себе можливості позбутися образу «царя».
Збереження позицій ЛДПР за умов монобільшості є логічним. Саме ця партія залучала частину радикально налаштованого провладного електорату під час попередніх виборчих циклів. Її, особливо на тлі слабкого лідера, вирішено зберегти. КПРФ за рахунок одномандатних округів залишається «на своїх» – 19 депутатів у 2021 році, 20 у 2026-му.
Чому ж «Справедлива Росія» втратила позиції? У ній просто немає потреби. Умовні соціалісти перейшли до КПРФ. Радикали – до «Єдиної Росії» та ЛДПР. Друга партія влади не потрібна.
Але залишається питання щодо ліберальної опозиції. І тут спостерігаємо зростання кількості мандатів (з 13 до 20) у «Нових людей» Нечаєва. Партія не виправдала очікувань і не стала єдиним механізмом каналізації невдоволення ліберальної громадськості. Але на федеральному рівні у 2026 році не час для експериментів. На регіональному рівні в ряді ключових суб’єктів федерації (а вибори відбувалися в 39 регіонах) партія подолала 10-відсотковий бар’єр, увійшовши до трійки лідерів.
Експерименти розпочалися нижче. Головним сюрпризом стало те, що партія «Зелені» отримала 6 % голосів у Законодавчих зборах Санкт-Петербурга. Абсолютна «сіра конячка», про лідера якої в мережі навіть немає повної біографії. Атаян прийшов до керівництва партією завдяки активній діяльності в Ямало-Ненецькому автономному окрузі.
При цьому його родина (включно з батьком і братом) має бізнес у сфері політичного консалтингу в… Воронежі. І активно співпрацює з ВШЕ (тут доречно згадати Караганова, якого багато хто встиг списати «на смітник»).
І ось до цього феномену я б поставився уважно. Бо «зелені» у традиційно найбільш ліберальному російському місті здобули саме частину умовно «опозиційного» електорату. При тому, що «Нові люди» у Санкт-Петербурзі набрали понад 12,5%.
Ну і, нарешті, у «сімейній біографії» молодого лідера партії є зв’язок із Карагановим. Якщо він підтвердиться, то можна буде говорити про спробу ВШЕ стати новим центром, навколо якого збиратимуться псевдоопозиційні ліберальні сили. Тим більше що сама «Вишка» має імідж «ліберального ВНЗ».
Але це у майбутньому. А поки що Путін отримав легітимізацію жорсткої позиції в питаннях війни. І, зокрема, чудові інструменти для оголошення мобілізації. Не сам, а «на прохання новообраних депутатів Державної Думи».
