Україна давно привчила нас до парадоксів державної системи. Тут можна втратити посаду, опинитися в центрі гучного скандалу, стати фігурантом кількох кримінальних проваджень і при цьому, як свідчить практика, не обов’язково втратити реальний вплив.
Історія колишнього начальника Одеського обласного ТЦК та СП Євгена Борисова виглядає саме таким випадком. Його звільнили ще у червні 2023 року, однак сьогодні він фігурує у кількох кримінальних провадженнях, серед яких справи щодо незаконного збагачення, легалізації майна на понад 140 млн грн, самовільного залишення місця служби, можливого перешкоджання законній діяльності ЗСУ та епізодів, пов’язаних із підробленням документів.
Формально після такого набору претензій з боку правоохоронної системи будь-який вплив Борисова на ТЦК мав би залишитися в минулому, але інформація, яка циркулює у правоохоронних колах, змушує дивитися на ситуацію інакше.
Як вважають деякі правоохоронці, звільнення Борисова не означало автоматичного демонтажу створеної за роки його керівництва кадрової вертикалі. У районних ТЦК Одеси та області досі можуть працювати понад 30 керівників, яких пов’язують із колишнім очільником. Частина з них обіймає керівні посади, а їхні повноваження стосуються не лише внутрішньої роботи ТЦК, а й рішень у сфері мобілізації, військового обліку та взаємодії з бізнесом.
За наявними даними, після звільнення Борисова ця мережа не була повністю зруйнована, а окремі її учасники продовжували підтримувати з ним зв’язок і, за словами джерел, виконувати його вказівки. Саме тому ця історія давно вийшла за межі персональної справи одного скандального військкома.
Якщо люди, які були частиною його системи, продовжують ухвалювати рішення, то логічно запитати, що саме змінилося в Одеському ТЦК після червня 2023 року, окрім прізвища керівника.
Система після Борисова
Найважливіше тут те, що говорять не лише про старі особисті контакти або корпоративну лояльність. За словами деяких правоохоронців, Борисов може використовувати збережену мережу для вирішення питань, які мають фінансовий інтерес. Зокрема, йдеться про можливі домовленості з представниками бізнесу щодо непризову окремих людей під час мобілізації.
В інших випадках підприємцям нібито можуть навмисно створювати проблеми, після чого пропонувати їх вирішення за винагороду. Окремим елементом цієї конструкції називають зв’язки посадовців із представниками політичних та правоохоронних структур.
За наявною інформацією, саме такі контакти можуть дозволяти окремим людям залишатися на посадах і водночас зберігати доступ до неформальних каналів впливу. Якщо це підтвердиться, проблема полягає вже не в персональній живучості Борисова, а в здатності самої системи відтворювати неформальні правила навіть після публічного скандалу і кримінальних проваджень.
Тому мене в цій історії цікавить передусім інституційне питання. Чому масштаб скандалу навколо Борисова не став підставою для повного кадрового перезавантаження одеських ТЦК, і чому зміна керівництва Збройних сил не призвела до демонтажу вертикалі, яку пов’язують із колишнім начальником обласного центру.
Формальна заміна керівника працює лише тоді, коли разом із ним змінюються правила, кадрові зв’язки і механізми прийняття рішень. Якщо ж люди, сформовані всередині старої системи, залишаються на ключових позиціях, то зміна таблички на дверях не означає зміни самої моделі управління.
Конкретні люди в системі
Станом на серпень 2026 року на території Одеського регіону у сфері діяльності підрозділів ТЦК, за наявними даними, були виявлені ознаки створення масштабної схеми злочинного впливу та протиправного контролю, що може бути використаний для зриву мобілізаційного процесу.
Деякі правоохоронці стверджують, що починаючи з березня-квітня 2026 року Борисов активно комунікував зі своїми довіреними особами, серед яких родичі, колишні підлеглі та інші посередники з-поміж працівників ТЦК. Основним його наміром вони називають відновлення беззаперечного впливу на діяльність підрозділів ТЦК в Одеському регіоні через розстановку довірених осіб на ключові посади. За тими ж даними, є підтверджена інформація щодо трьох осіб, діяльність яких курує Євген Борисов.
Перша з них, Сергій Фартушняк, намагається погодити своє призначення на посаду начальника Одеського обласного ТЦК та СП. Водночас він фігурує у кримінальному провадженні щодо можливого незаконного збагачення на суму понад 10 млн грн. Друга особа, Владислав Павлов, є хрещеним сином Борисова і тимчасово очолює Пересипський районний ТЦК в Одесі.
Ходять чутки, що правоохоронці вже мають інформацію про можливе набуття Павловим необґрунтованих активів на понад 3 млн грн. Крім того, Павлова підозрюють у неправомірному знятті з військового обліку 138 осіб через систему «Оберіг» та у зберіганні наркотичних речовин, які були виявлені у його автомобілі у червні цього року.
Третя особа, Сергій Корак, є заступником начальника Одеського обласного ТЦК з мобілізаційної роботи і, як кажуть, також підтримує тісні зв’язки з Борисовим. Він перебуває у полі зору правоохоронних органів, а ВАКС підтвердив незаконне набуття ним понад 2 млн грн.
Крім цього, його пов’язують з організацією фіктивної мобілізації з метою нарощування показників шляхом завищення кількості мобілізованих осіб. Три прізвища на тлі всієї структури можуть здаватися невеликою кількістю, але в цьому випадку важливе не число саме по собі. Воно показує, як після звільнення Борисова могла продовжити працювати система, яку він будував у період керівництва одеськими ТЦК.
Чому система переживає керівника
Формально Борисов сьогодні не має тієї влади, яку мав на посаді начальника Одеського обласного ТЦК. Він не підписує накази як керівник обласного центру і офіційно не визначає кадрову політику.
Водночас, як деякі стверджують, десятки людей, яких пов’язують із ним, залишаються в системі ТЦК і продовжують обіймати керівні посади. Це відбувається попри те, що кримінальні провадження щодо Борисова тривають, суди продовжують розглядати висунуті обвинувачення, а правоохоронці і в 2026 році проводять щодо нього нові слідчі дії.
У таких структурах формальна посада і реальний вплив часто не збігаються, тому оцінювати ситуацію лише за тим, хто сьогодні підписує накази, було б занадто поверхово.
Не менш показово, що зміна головнокомандувачів не призвела до повного кадрового перезавантаження цієї системи. Люди, яких пов’язують із Борисовим, залишалися на своїх посадах за Валерія Залужного і після призначення Олександра Сирського. Тепер виникає питання, чи зміниться щось за Михайла Драпатого, але зводити проблему лише до чергового кадрового рішення було б помилкою.
Якщо мережа переживає звільнення свого формального керівника, кримінальні справи та зміну військового керівництва, то причина її стійкості лежить глибше. Йдеться про інституційне середовище, яке дозволяє неформальним зв’язкам переживати формальні кадрові рішення.
Саме тому головне питання сьогодні, на мій погляд, полягає не в тому, що буде особисто з Борисовим. Набагато важливіше зрозуміти, чи здатна держава демонтувати систему, яка, пережила його звільнення і продовжує зберігати людей на ключових посадах. Якщо держава бореться лише з конкретним прізвищем, але не змінює механізми, які зробили такий вплив можливим, на місці одного Борисова рано чи пізно з’явиться інший.
Для нового військового керівництва це вже не питання репутації окремого ТЦК, а тест на здатність реально перезавантажувати інституції, а не тільки змінювати їхніх формальних очільників.
