Огляд. Ми продовжуємо у форматі «коротко з різних напрямків».
Слов’янський напрямок. Противник (російські війська) силами своєї 3-ї загальновійськової армії (ЗВА) зі складу угрупування військ (УВ) «Юг» у рамках поточної оперативно-стратегічної наступальної операції на Слов’янсько-Краматорському напрямку продовжує вести наступальні дії у бік міста Слов’янськ на двох основних оперативно-тактичних напрямках:
- Сіверськ – Слов’янськ (вздовж південного берега річки Сіверський Донець).
- Бахмут – Слов’янськ (по обидва боки дороги E-40, на ділянці між цими двома містами).
Крім того, очевидно, що частина сил та засобів російської 3-ї ЗВА також діє у напрямку Краматорська, намагаючись дістатися ближніх підступів до цього міста (принаймні, вийти на рубіж Василівська Пустош – Васютинське).
Протягом звітного періоду противник у смузі наступу своєї 3-ї ЗВА зумів досягти досить значних результатів на низці тактичних ділянок і напрямків. Це, у свою чергу, створило досить сприятливі для нього умови для продовження наступу зі сходу в напрямку обох міст – Слов’янська та Краматорська. Зокрема:
- Очевидно, що на ділянці Закітне – Крива Лука передові частини та підрозділи російської 3-ї ЗВА змогли повністю взяти під контроль південний берег річки Сіверський Донець, а їхні передові штурмові групи вже зафіксовані на південно-східних околицях села Пискунівка, ймовірно, вони просувалися туди саме з боку Закітного та Кривої Луки.
- Активні атакуючі/штурмові дії противника також тривають у напрямках Рай-Олександрівка – Миколаївка та Рай-Олександрівка – Оріхуватка. Де противник, попри контратаки Збройних сил України (ЗСУ), зумів утримати позиції в лісі на південний схід від Миколаївки силами кількох штурмових груп (підрозділів), а також, діючи на захід від дороги Рай-Олександрівка – Миколаївка, «проникнути» кількома своїми малими піхотними групами у невеликий ліс на південь від Миколаївки. Де, власне, вони й «засіли» приблизно за 1 км від південних околиць Миколаївки (вул. Миколаївська та Андрівський провулок).
- Однак спроби просунутись безпосередньо з Раю-Олександрівки до Оріхуватки та до насосної станції No2 (канал Сіверський Донець – Донбас) поки що були безуспішними. Противник зміг просунутися в цьому напрямку з західних околиць Рай-Олександрівки лише на 0,8-1 км, але потім, очевидно, зіткнувся з труднощами, які, ймовірно, були пов’язані з необхідністю його штурмовим групам рухатися далі до каналу через досить відкриту місцевість.
- Наступ передових частин і підрозділів російської 3-ї ЗВА, що діють по обидва боки дороги Слов’янськ-Бахмут, продовжує розвиватися в тактичній зоні. Там російські штурмові групи змогли просунутися від Федорівки Другої вздовж каналу Сіверський Донець-Донбас до Юрківки і дістатися північних околиць Заповідного.
- Крім того, сили та засоби 3-ї ЗВА, що діють у напрямку Краматорська, очевидно, на даний момент, намагаються закріпитися своїми передовими штурмовими групами (підрозділами), вже на захід від каналу, у Тихонівці та Малинівці, аби в подальшому продовжити наступ у напрямку Васютинського та Першомар’ївки. Також, російське командування докладає таких самих зусиль у напрямку Маркове – Білокузьминівка.
Таким чином, можна стверджувати, що українські війська на Слов’янському (і частково на Краматорському) напрямку, на даний момент, так й не змогли стабілізувати ситуацію на тактичному рівні.
Противник зберігає можливість подальшого просування своїх передових штурмових груп (підрозділів) зразу на кількох тактичних ділянках і напрямках. Крім того, темпи їхнього реального просування продовжують залишатися досить загрозливими.
Очевидно, у найближчому майбутньому командування російської 3-ї ЗВА спробує одночасно досягти кількох тактичних цілей у смузі свого наступу, зокрема:
- Досягти рубежу Миколаївка – Стародубівка (тобто прорватися в район Слов’янської ТЕС), що суттєво ускладнить ситуацію для ЗСУ на Лиманському напрямку
- Захопити Оріхуватку та район насосної станції No2 на каналі Сіверський Донець – Донбас, що, фактично, у поєднанні з досягненням першої цілі дозволить російським військам дістатись безпосередньо найближчих підступів до Слов’янська
- І прорватися на рубіж Василівська Пусто – Васютинське, що дозволить російським військам дістатися найближчих підступів й до Краматорська.
На даний момент російська 3-я ЗВА основними силами своїх передових частин і підрозділів досягла наступних рубежів та районів:
- Крива Лука – Рай-Олександрівка.
- Липівка – Діброва.
- Маркове – Міньківка.
- та вийшла до району на північний захід від Привілля.
Водночас згадані вище «проникнення» у бойові порядки передових українських частин і підрозділів численних російських штурмових груп, хоча й не забезпечують російським військам стабільного контролю над цими ділянками місцевості (у цьому сенсі можна говорити лише про своєрідну «сіру зону»), але все ж створюють умови для подальшого просування основних сил передових частин і з’єднань російської 3-ї ЗВА на Слов’янському напрямку.
Оскільки її командування, майже у всіх випадках успішного просування своїх «інфільтраторів», негайно та швидко прагне збільшити чисельність штурмової піхоти саме у тих районах, де ці групи вже змогли закріпитися. Таким чином, різко підвищуючи загальні шанси на успішний наступ й основні сили своїх передових частин і підрозділів.
Водночас, незважаючи на те, що цей спосіб організації та ведення наступу в тактичній зоні є досить повільним і «вартісним» (оскільки вимагає майже постійного або принаймні більш-менш регулярного відновлення значних втрат в особовому складі цих штурмових груп, особливо в контексті масового використання тактичних дронів ЗСУ), командування російської 3-ї ЗВА прагне застосовувати цю «методологія» на максимально можливих за кількістю та фронтом ділянках.
На практиці це означає, що воно намагається мінімізувати використання одного з основних принципів «класичного» військового мистецтва – необхідність максимальної концентрації власних зусиль під час ведення наступу, саме на обмеженій кількості критично важливих, з оперативної точки зору, секторів (напрямків). І цей досить «нетривіальний» метод, який використовує командування російської 3-ї ЗВА, має цілком логічне і адекватне пояснення.
Очевидно, воно знає, що передові українські частини та підрозділи, які наразі діють у його смузі наступу, відчувають значний дефіцит особового складу. Й тому вони змушені діяти у досить «розріджених» бойових порядках, коли у них з’являються численні зони та лакуни – так званого «міжпозиційного простору».
Тому збільшення кількості та загального рівня інтенсивності «проникаючих» дій його штурмової піхоти (бажано на максимально широкому фронті) дає командуванню російської 3-ї ЗВА додаткову можливість суттєво підвищити шанси на більшу ефективність таких дій.
скільки в таких умовах українське командування не лише не має достатніх сил і засобів для парирування цих, хоч і відносно «невеликих» за масштабами «інфільтрувань» противника, а й просто не встигає це зробити через їхню велику кількість і практичну безперервність. Причому, навіть за умов масового використання ЗСУ ударних і розвідувальних дронів тактичної зони.
Оскільки такі ділянки часто, або погано прикриті у вогневому відношенні, або взагалі не прикриті через свою протяжність. Крім того, успішне та ефективне використання українських дронів проти ворожих штурмових груп, які намагаються «проникати» майже «без сну та відпочинку», часто обмежується цілим набором об’єктивних і суб’єктивних факторів.
Починаючи з кліматичних умов у даному районі (туман, інтенсивні опади, сильні вітри тощо), ландшафту (наявність природних і штучних укриттів, прихованих маршрутів підходу тощо), до активних і пасивних контрзаходів з боку противника.
Іншими словами, командування російської 3-ї ЗВА, а також усього УВ «Юг», намагається скористатись моментом (а саме, тим, що наразі воно відіграє одну з головних ролей у Слов’янсько-Краматорській наступальній операції і тому має значний пріоритет над іншими російськими угрупуваннями та арміями, у питанні поповненні особовим складом та використанні резервів), сподівається, станом на «зараз», маючи перевагу в кількості штурмової піхоти, банально «перебігати» недостатньо численні передові частини та підрозділи ЗСУ, які діють на цьому напрямку.
Однак у цьому контексті слід зазначити, що будь-які команди російських «штурмових бігунів», навіть найбільш підготовлені та оснащені, мають одну дуже неприємну для російського командування рису. Вони закінчуються рано чи пізно (найкраще, звісно, коли це відбувається рано). Особливо, якщо додати до вже організованого у тактичній зоні досить інтенсивного впливу на них українських повітряних дронів, ще щось наземне…
Наприклад, «рясні» та регулярно оновлювані мінні поля (мінно-вибухові загородження), сучасну систему наземних сенсорів, розташованих саме в цьому «міжпозиційному просторі» та доповнених різнотипними наборами автоматизованих засобів ураження, і так далі.
А якщо все це ще об’єднати з повітряними дронами у єдиний тактичний розвідувально-вогневий «комплекс», і, звісно, додати до нього «трохи», фактично самої української піхоти, то в цьому випадку російським «штурмовикам-бігунам» явно не позаздриш…
Адже в такому випадку їм буде дедалі важче приховано і безперешкодно проходити, бігти і повзти у тактичний тил передових українських підрозділів, оскільки кількість і протяжність ділянок погано контрольованого «міжпозиційного простору» у їхніх бойових порядках почнуть суттєво зменшуватися…
Залишилася лише «невеличка справа» – впровадити і масштабувати все це до рівня, необхідного для повного та тотального припинення цих російських «забігів». Більше того, очевидно, що потрібно врахувати у цьому питанні не тільки вже розгорнуті обсяги російської штурмової піхоти, а й їхнє гіпотетичне «мобілізаційне» зростання у найближчому майбутньому.
Як на мене, Слов’янсько-Краматорський напрямок, у цьому сенсі, дуже підходить як «експериментальний». Принаймні, його актуальність наразі, у контексті триваючої наступальної активності противника, виглядає досить переконливою та очевидною.
