Так чи інакше, але на цій зустрічі буде обговорюватися українське питання. І велика помилка України полягає в тому, що наш міністр закордонних справ сидить в Києві, а не їде до Анкари, та до столиць монархій Перської затоки
1. На зустрічі трьох керівників не буде ніякого поділу світу і це ніяка не Ялта-2. Але за димовою завісою цієї самої Ялти, можуть бути запущені конкретні процеси по Близькому Сходу, можливо по Європі та Південній Америці. Ця зустріч – це не спроба змінити глобальне систему безпеки (Трамп не мислить цими категоріями, а Китаю це поки не потрібно). Але це початок діалогу про точкові зміни, які, в разі позитивних сценаріїв, можуть запустити процеси остаточної руйнації ялтинської системи безпеки.
2. Путін від цієї зустрічі хоче домогтися кількох речей:
- моральної сатисфакції і символічного визнання ( самого факту зустрічі для цього вже достатньо);
- розміняти Україну на Іран (9 жовтня Путін передав Трампу позицію Ірану щодо можливого завершення війни — за погодженням із президентом Ірану. Тобто Москва вже виступала каналом комунікації між Вашингтоном і Тегераном і це не лише про збереження іранського ядерного палива);
- домогтися тиску на ЄС по зняттю санкцій в обмін на безпекові гарантії.
- спробувати частково стати посередником в діалозі Китай-США ( це головна стратегічна ціль Кремля).
3. 23 жовтня в Стамбулі відбулася зустріч міністрів закордонних справ Туреччини, Саудівської Аравії, Пакистану, Єгипту, Німеччини, Франції, Великої Британії та Італії щодо безпеки на Близькому Сході. Якщо коротко, сторони домовилися, що немає іншого варіанта ніж дипломатичний шлях. Простіше кажучи, навколо Ірана та Ормузькоі протоки виникає регіональна дипломатична конфігурація, у якій Туреччина, Саудівська Аравія, Єгипет і Пакистан намагаються впливати на врегулювання, а не просто чекати результатів переговорів великих держав. І все це відбувається на фоні непоміченого у нас мирного плану Ірану, який Путін передав Трампу.
4. Китаю точно не потрібна домовленість Трампа з Путіним, яка змінює баланс сил без участі Пекіна. Китаю також не потрібне погіршення відносин із Європою через демонстративну участь у вирішенні долі України без України. Для Трампа Україна може бути одним із сюжетів переговорів, для Путіна – одним із головних предметів переговорів ( точніше для нього важливо розміняти Україну на щось інше). А для Сі питання полягає у тому, чи варто взагалі погоджуватися на якісь рішення, особливо з огляду на те логіку, яку Пекін закладає в питанні Тайваню.
5. Виходячи з вищесказаного, сам факт зустрічі не є проблемою для нас. Але спроба Росії замістити питання України Іраном несе дуже серйозні ризики. Я неодноразово говорив, що для дипломатичного вирішення питання нашої війни нам просто необхідно буде розширяти коаліцію переговірників. Зараз для нас вкрай важливо будувати гру з Туреччиною (Анкарі не потрібне посилення РФ в Чоррому морі) мати можливості спілкуватися з монархіями перської затоки, яким треба доводити, що заміна України на Іран не вирішить їхнього питання (те саме, можливо навіть в більшій мірі стосується Ізраїлю). І нам потрібно розмовляти з європейцями, бо для Китаю надважливим буде розуміння того, як всі ці процеси впливатимуть на торгівлю з ЄС. Нам потрібно готувати фон до цих переговорів. І тут, на жаль, ми знову повертаємося до питання нашої безглуздої політики ігнорування КНР.
Як би там не було, зараз є шанс розширити переговорну групу і розширити нашу шахову дошку. Але для цього потрібно почати грати гру. І вона значно ширша за словесні ескапади з Дональдом Трампом.
