Про ніч проти 6 липня вже сказано багато емоційного. Спробую сказати холодне – бо саме в холодних цифрах цієї ночі міститься головний політичний висновок тижня.
Росія випустила по Україні 419 засобів повітряного нападу: 68 ракет різних типів і 351 ударний дрон. Основна ціль – Київ. Українська протиповітряна оборона знешкодила 363 цілі.
По крилатих ракетах результат близький до стовідсоткового: збито 31 із 33 Х-101 і всі шість «Калібрів». По дронах – понад девʼять із десяти. А тепер друга колонка цієї арифметики: із 29 балістичних і протикорабельних ракет не перехоплено жодної. Нуль.
Саме вони влучали в житлові будинки Подільського і Дарницького районів, саме вони вбивали людей уві сні. У Києві та області щонайменше 19 загиблих, понад 60 поранених, і ці цифри, на жаль, не остаточні – рятувальники ще працюють на завалах.
Чому так? Речник Повітряних сил Юрій Ігнат назвав причину прямо: серйозний дефіцит ракет-перехоплювачів для систем Patriot – єдиних, які здатні працювати по балістиці. Дефіцит, до речі, не лише український, а й світовий. І Росія про нього знає.
Тому й робить ставку саме на балістичні ракети: не тому, що вони точніші чи ефективніші проти військових цілей, а тому, що проти них зараз найменше протиотрути. Це не тактика, це бухгалтерія терору.
Звідси перший висновок, який важливо сформулювати без спокуси самобичування: українська ППО цієї ночі не провалилася. Вона впоралася скрізь, де мала чим працювати. Провал стався не в українському небі, а в графіках постачань. Це не діра в нашій обороні – це діра в рішеннях союзників. І вона, на відміну від багатьох проблем цієї війни, має просте технічне рішення: ракети PAC-3 існують, вони лежать на складах, питання лише в тому, хто і коли підпише документи про передачу.
Другий тривожний параметр – темп. Попередній масований удар був 2 липня, і він теж коштував Києву десятків життів. Наступний – 6 липня. Чотири доби замість звичних приблизно десяти днів між такими атаками. Ігнат не виключив, що противник здатен повторити удар хоч наступного дня.
Тобто Росія більше не накопичує ракети місяцями заради разової демонстрації – вона переходить до серійності, розраховуючи, що темп атак виснажить українські запаси перехоплювачів швидше, ніж західні столиці встигнуть ухвалити рішення про поповнення. Це гонка між російським конвеєром і західною бюрократією, і ставка в ній – людські життя.
Окрема деталь, яка руйнує будь-які розмови про «раптовість». Зеленський попередив про цей удар публічно й за добу: у зверненні 5 липня він повідомив про дані розвідки щодо підготовки нового масованого обстрілу і навіть назвав логіку таймінгу – одразу після Дня незалежності США і перед самітом НАТО в Анкарі.
Удар відбувся точно за прогнозом. Українська розвідка бачить підготовку, українська ППО збиває все, що може збити наявними засобами. Єдина ланка, яка не спрацювала, – та, що перебуває поза межами України.
Що з цього Україні. Розмову з партнерами тепер можна вести в гранично конкретних термінах, і Київ уже це робить: не «посильте підтримку», а «система працює – дайте боєприпас».
Зеленський після атаки сказав те саме без дипломатичних помʼякшень: поки ракети до Patriot лежать на складах союзників, Росія й далі «перемагатиме» житлові будинки. Питання перехоплювачів – це питання, яке вимірюється в штуках і тижнях, а не в деклараціях. І саме за цим критерієм варто оцінювати все, що відбудеться в Анкарі 7–8 липня.
