Перед будь-якими розмовами про спробу якось (тобто враховуючи поточні вимоги агресора) встановити мир, треба хоча б називати очевидні речі одними і тими ж словами і погодитися про трактовку базових понять.
Що таке вимога нейтралітету з боку РФ? Це – не про «нейтральність в контексті НАТО» (насправді – це інший статус – позаблоковість); це – не обговорення параметрів; це – не питання вибору типу нейтралітету. Це – чітка російська вимога закріплення в Конституції і законодавстві України статусу так званого постійного нейтралітету (який вже себе історично вичерпав).
Та ще й з односторонніми обмеженнями на військовий потенціал України (типи, види озброєнь, їх розташування і кількісні параметри озброєння та військової техніки та чисельності ЗСУ).
Що таке денацифікація в розумінні агресора? Це перелік конкретних законодавчих актів, які потрібно в Україні або прийняти, або відмінити попередні рішення. Повернути й закріпити в Україні проросійські (навіть прорадянські, на кшталт комуністичної партії) політичні проєкти, не чіпати російську агентурну мережу через афільофані церковні організації, закріпити окремий статус для російської мови, законодавчо визначити росіян титульною нацією в Україні (ще та маячня!).
Що таке територіальні питання? Це вимога перекроїти державний кордон України. І закріпити це в Конституції України і міжнародних договорах. Це вимога не лише юридично відмовитися від територій, які собі визначив путінський режим. Це ще й відмова захистити своїх співгромадян на цих територіях.
Що таке «гарантувати російську безпеку»? Це визначити в договірному порядку заборону Україні навічно закріпленого всіма міжнародними нормами права звільнити свої території, вирішувати самостійно питання про оптимальну модель безпеки, ніколи не створювати будь-яких безпекових союзів.
І практично все це – в односторонньому порядку! Наскільки треба бути нереалістичними (або просто мати конкретні цілі), щоб не розуміти: таку модель не можливо насильно «засунути» в українське суспільство, яке б шоковане кількістю жертв і втомлене війною воно не було б.
Тому все це лише для того, щоб протестувати готовність українського народу до здачі національних інтересів (в такому вигляді як зараз – до капітуляції). Це також і свідчення того, що ворог вже реально розуміє, що Україна продовжить тримати оборону.
Що ворог вирішив, що треба знову підсилити «гібридну» війну, з ІПСО і терористичними актами. Для того, щоб спробувати підірвати з середини здатність українців до супротиву. Примусити їх здійснювати тиск на владу в Україні в напрямі вимог агресора.
Тому ті, хто хоче внутрішньої української дискусії про механізми якнайшвидшого виходу України з широкомасштабної війни (при повному небажанні агресора) і ті, хто намагається після російських погроз і атак змалювати для України єдино можливий, чомусь повністю негативний сценарій – це різні люди, і різні підходи.
Перші – шукають сильної позиції України і реалістичного варіанту виходу з війни. Інші (в кращому варіанті) – «корисні ідіоти». Вибачте за мою французьку.
