Кремль призначив на 20 вересня голосування, у якому Словʼянськ і Краматорськ уже вписані в російський виборчий округ. Не як мета наступу – як адміністративна одиниця з номером.
Повз цю деталь легко пройти. Вибори до Держдуми виглядають як суто внутрішня російська процедура, до того ж процедура декоративна: «Яблоко», єдину партію, яка говорила про завершення війни, Верховний суд Росії зняв з перегонів 10 серпня, а результат «Єдиної Росії» відомий до дня голосування.
Центр протидії дезінформації повідомляє, що адміністрація Путіна поставила завдання забезпечити на окупованих територіях явку понад 65–70 відсотків і не менш ніж 70 відсотків за партію влади. Коли цифру спускають згори за місяць до голосування, це вже не вибори, а звітність.
Найцікавіше починається не в цифрах, а в нарізці округів. На окупованих територіях створено сім виборчих округів: три на Донеччині, два на Луганщині, по одному на Запоріжжі й Херсонщині. У кожному вказано кількість виборців із точністю до людини – Донецький округ 593 904, Макіївський 505 104, Горлівський 550 973, два округи на Луганщині по шістсот з гаком тисяч. Ця точність вражає, якщо згадати, що після чотирьох років війни, депортацій, виїздів і смертей реальної кількості людей у Донецьку не знає ніхто, включно з окупаційною адміністрацією.
А тепер про Горлівський округ. Поруч із Бахмутом, Дебальцевим, Єнакієвим і Сніжним у ньому значаться Словʼянськ, Краматорськ, Костянтинівка, Лиман – міста, які Росія не контролює і в яких зараз працює українська влада. Округ намальовано під територію, якої в Москви немає.
23 серпня Зеленський назвав другу половину цієї конструкції, і назвав конкретно: незмінна першочергова ціль Путіна до кінця року – Костянтинівка і Словʼянськ, і саме на костянтинівському напрямку концентрується сімдесят-вісімдесят відсотків російських втрат на сході. Тобто спершу міста вписали у виборчий бюлетень, а потім за них кладуть людей.
Послідовність тут не випадкова і не безглузда: спочатку створюється паперова реальність, у якій ці міста вже російські й уже мають свого депутата, а військова операція перетворюється на технічну процедуру приведення місцевості у відповідність до документа.
Це стара логіка, і вона працює не на нас із вами, а на трьох інших адресатів. На російського обивателя, для якого Словʼянськ у списку виборчих дільниць – доказ, що війна вже виграна і залишилися дрібниці. На окупаційні адміністрації, які отримують сім мандатів і разом із ними карʼєрну вертикаль, вбудовану в російську державу.
І на майбутній переговорний стіл, де російська сторона зможе показувати не претензію, а «сформовану правову реальність»: округи є, депутати обрані, виборці зареєстровані, тепер обговорюймо статус.
Мандат депутата Держдуми – пʼять років, до 2031-го. Це і є справжній горизонт планування Кремля, і його варто тримати в голові щоразу, коли з Москви лунає щось на кшталт заяви Рябкова від 21 серпня: Росія готова вислухати будь-які розумні пропозиції, що відповідають цілям, поставленим президентом. Розумними називають ті, які підганяють мапу під бюлетень.
Чесно кажучи, це не означає, що план спрацює. Ресурс під нього збирають із помітним напруженням: за оцінками, які озвучив Зеленський, Росія розраховує залучити близько трьохсот тисяч людей протягом 2026 року і продовжити у 2027-му, причому робити це тихо, поза великими містами, щоб мобілізація не стала подією для Москви й Петербурга.
Оголосити її до 20 вересня Кремль не наважиться саме тому, що це зіпсує намальовану явку. Ціна вже сплаченого теж відома: 267 тисяч втрат за неповний 2026 рік, з них близько 155 тисяч убитими. За той самий час українські сили повернули 820 квадратних кілометрів. Це не та динаміка, за якої округ №15 отримує своє наповнення до грудня.
Що з цього випливає практично. Вимога не визнавати вересневе голосування – не ритуальний жест дипломатів, а робота на випередження: якщо через рік чи два за столом переговорів зʼявиться аргумент про «обраних депутатів від цих територій», його доведеться розбирати не в момент, коли він прозвучить, а спираючись на позицію, зафіксовану зараз. ЦВК уже ухвалила відповідну постанову і звернулася до партнерів. Далі питання не в тому, чи скажуть у Брюсселі й Вашингтоні потрібні слова – скажуть.
Питання в тому, чи буде невизнання підкріплене чимось, окрім слів: санкціями проти тих, хто організовує голосування, персональними справами проти членів «виборчих комісій», відмовою будь-яких міжнародних структур мати справу з людьми, які отримають ці мандати.
Україні вже 35 років. Росія тим часом розписала собі мандат до 2031-го й уписала в нього наші міста – з номерами округів і кількістю виборців до одиниці. Різниця в тому, що одну з цих дат уже прожито, а друга поки що існує тільки на папері.
