Другий тиждень не вщухає тема дефіциту.
«Товар у дорозі» – такі таблички зараз виставляють магазини біля напівпорожніх полиць. В цьому повідомленні криється і прогноз розвитку подій для покупця.
Емоційне враження від порожніх полиць, з якими на вихідних зіткнулися передусім кияни, зрозуміле. Особливо на тлі російських ударів по портах, складах та логістичних центрах.
Та скажу одразу: дефіциту продуктів харчування в Україні не буде.
Причина проста і криється в економіці. Україна сама виробляє переважну більшість продовольства, яке споживає. І виробляє продуктів більше, ніж здатна спожити.
Якщо говорити про порядок цифр, близько 80% нашої продовольчої полиці заповнені продуктами українських виробників.
М’ясо, молоко, яйця, крупи, борошно, олія, овочі, кондитерські вироби ми виробляємо самі.
Імпортні товари становлять приблизно 20% і йдеться переважно про продукти, які доповнюють базовий асортимент: екзотичні фрукти, морепродукти, окремі сири, кава, преміальна продукція.
Більше того, з продовольством Україна має протилежну проблему: нам треба не завезти його, а вивезти. Ми виробляємо значно більше зерна, олії та іншої аграрної продукції, ніж споживаємо. Тому російські удари по портах для аграрного сектору є передусім ударом по експорту, доходах виробників і валютній виручці країни.
У нас є частина економіки, де залежність від імпорту справді значна. Насамперед це машини, обладнання і транспорт, які є зараз найбільшою групою українського імпорту. І це не лише автомобілі, а й верстати, насоси, компресори, двигуни, генератори, трансформатори, електротехніка, комп’ютерне обладнання, запчастини та комплектуючі.
Друга велика група: хімічна продукція, зокрема промислова хімія, фармацевтика, компоненти для пластмас, фарб, мийних засобів, добрива. Третя – енергоносії та енергетичне обладнання. Ось тут проблеми з логістикою справді можуть відчуватися.
Але, знову-таки, не обов’язково як дефіцит. Скоріше, завод може довше чекати комплектувальні. Енергетики на трансформатор. Перевізник – запчастину. Виробник – необхідну сировину. Головне слово тут «дорожче».
Назвемо це логістичний податок Путіна.
Росії не обов’язково повністю закривати українські порти, щоб завдати шкоди економіці. Достатньо підвищити ризик перевезень.
Вищий ризик тягне за собою дорожче страхування. Дорожче страхування – вже дорожчий фрахт.
Частину вантажів доводиться переводити на інші маршрути. У результаті кожна тонна, яка заходить в Україну або виходить з неї, коштує більше.
Фактично Росія намагається запровадити для України своєрідний логістичний податок на війну. Не можеш зупинити українську торгівлю – зроби її ще дорожчою.
І тут є принципова відмінність між Україною 2022-го і Україною 2026 року. За чотири з половиною роки війни відбулося розосередження української логістики на морський коридор, дунайські порти, залізницю, автомобільні переходи, «шляхи солідарності ЄС», європейські порти. Звели нові склади та перевалочні майданчики.
Логістика перестала бути сконцентрованою в одному місці.
Тому удар по одному порту, складу чи логістичному центру не зупинить всю систему.
Українська економіка навчилася об’їжджати перешкоди. Але кожен такий об’їзд коштує грошей.
Тому головний ризик нинішніх російських ударів – не товарний дефіцит, а логістична інфляція.
Товар буде. Більша частина товарів їхатиме довше і обійдеться дорожче.
Тому фотографії порожніх полиць добре працюють у соціальних мережах, але не пояснюють те, що насправді відбувається в економіці.
Порожніх полиць боятися не треба. А от дорожчі чеки гарантовані. Бо сьогодні Росія намагається змусити Україну платити більше за кожен кілометр товару у дорозі.
