Отже, багато говорили про проблеми для Китаю через війну в Перській затоці. Мовляв, залишиться без нафти. Але не звертали уваги на один цікавий аспект – починаючи з серпня 2025 року КНР різко збільшила закупівлі сирої нафти. До середньомісячних показників 1,6–1,8 млн барелів на день. При потребі НПЗ у 1,2..1,4 млн барелів.
Тобто товариші в Пекіні, мабуть, тверезо оцінили ризики і не прогадали. У результаті, до кінця 2025 року Китай вийшов із рекордними за всю історію запасами сирої нафти. Потужності сховищ (як державних компаній, так і приватних на півдні) становлять приблизно 1,3…1,5 млрд барелів. Хоча деякі аналітики називали цифру 2 млрд – слабо вірю.
А ось приблизно 1,6…1,7 змогли накопичити. Це, на хвилину, понад 80 днів споживання всього (!) Китаю або понад 120 днів всього (!) імпорту. (мова йде про звичайні умови – споживання всередині + середньорічний експорт нафтопродуктів).
Це дозволило КНР досить жорстко зіграти з США у питаннях Венесуели. Коли Трамп взяв весь експорт під контроль США, він не забороняв торгівлю з Китаєм. Просто розрахунки мали проходити через механізми, контрольовані Вашингтоном. КНР просто заборонила (!) на три місяці імпорт з Венесуели своїм компаніям. Потім рекомендувала бути обережнішими.
З Іраном ситуація взагалі кумедна. Була блокада, але до зустрічі Трампа і Сі в Пекіні китайські танкери через протоку проходили. Після зустрічі – тим більше. Точніше, вони кілька тижнів були єдиними танкерами, які це робили.
Але світові ціни на нафту дещо пішли вгору. І тут китайські незалежні переробники (переважно кластер провінції Шандунь, де зосереджені т.зв. чайники) вирішують… менше купувати. І поступово переробляють надлишкові (накопичені понад норму) запаси. А також на тлі падіння попиту в регіоні зменшують експорт нафтопродуктів. І, відповідно, менше купують.
Відповідно, КНР виходить на «нормальні» для себе показники імпорту – 1,1..1,2 млрд. А в травні на 1,04 млрд (сховища треба спорожняти, все-таки).
Результат – іранська важка нафта починає торгуватися з дисконтом до Brent, російська Urals – так само. Тому що НПЗ на півдні КНР – основні покупці таких сортів у країні. А що північна частина країни – вони ж брали легку нафту з Сахаліну та Східного Сибіру. Ті теж починають тиснути на ціни, і премія російської ESPO падає з 5 до 2 доларів до Brent.
Що буде далі? Ціни ще трохи знизяться на тлі переговорів між Тегераном і Вашингтоном. Своє слово скаже й Пекін, скоротивши імпорт до приблизно 1 млн барелів на добу. Принаймні до серпня. А далі – нові контракти з новими цінами, де включиться режим тиску на зниження цін. У тому числі з Росією. І в Кремлі це прекрасно розуміють. Тому й намагалися втрутитися (і будуть намагатися) в угоду з Іраном у питаннях вивезення урану. А в ідеалі ще й максимально уповільнити процес переговорів.
Чи постраждають від цього інтереси КНР в Ірані? Навряд чи. Адже в питаннях відновлення країни Тегерану, крім як до Пекіна і Делі, звернутися ні до кого. І якщо санкції будуть послаблені, Іран стане «відкритим» для світової економіки, тоді буде розморожено проєкт п’ятирічної давності – договір про всебічне співробітництво та вливання 400 млрд китайських інвестиційних і кредитних коштів на модернізацію інфраструктури та економіки країни. Згідно з угодою, у відповідь Іран постачає до КНР нафту з дисконтом до світових цін. Термін дії угоди – 25 років. Дата підписання – 2021 рік.
Пекін отримує дешеву нафту (виникає питання, навіщо тоді «чайникам» на півдні російський Urals) і завдяки рекордним інвестиціям міцно входить в іранську економіку, інтегруючи країну у свої проєкти «Пояс і шлях» та ШОС+
Залишається лише одне питання – чи після цього в Пекіні встановлять пам’ятник Трампу. Або все ж силами «волонтерів» з приватних НПЗ встановлять на підходах до гори тисячі Будд неподалік від Цзіньяня (столиці провінції Шаньдунь)?
