На Балканах Александра Вучича давно називають «путін мали», тобто маленький Путін.
Сьогодні це прізвисько звучить особливо влучно, бо маленький Путін зробив те, чого великий не робить ніколи, і визнав поразку.
Виступаючи в штабі своєї Сербської прогресивної партії близько пів на десяту вечора, Вучич сказав, що за вибіркою стало ясно, що його блок програв. Програв Вучич, а виграла Сербія.
За попередніми даними, «Студентський список» отримує близько 52% голосів і 135–140 місць у парламенті з 250, тоді як список Вучича набирає близько 39% і приблизно 105 мандатів. Іронія в тому, що Вучич нещодавно пішов з посади президента, щоб очолити партійний список як кандидат у прем’єри. Хотів пересісти з одного крісла в інше і залишився без обох. Важливо розуміти, що «Студентський список» складається зовсім не зі студентів.
Самі студенти встановили правило, що кандидатами не можуть бути студенти, члени правлячої коаліції чи нинішні й колишні функціонери парламентської опозиції. Основу списку склали визначені студентськими пленумами 250 науковців, викладачів, митців та інших людей з репутацією.
А виріс цей рух з протестів після обвалу навісу на вокзалі у Новому Саді у листопаді 2024 року. Програма списку має 11 пунктів, і перший блок має промовисту назву «Сербія або мафія».
Студенти обіцяють спеціальну прокурорську поліцію, ревізію всіх непрозорих і переплачених інфраструктурних проєктів і люстрацію посадовців.
Тож схоже, що на Сербію чекають розслідування й суди, а разом з ними можуть спливти і російські гроші, і схеми, які роками тримали Белград на короткому кремлівському повідку.
Для України це безперечно можливість, бо Москва втрачає свого найзручнішого партнера в самому серці Європи.
Але водночас це і виклик. Пленуми погодили спільний ідеологічний мінімум, який включає повагу до чинної Конституції Сербії, зокрема положення про те, що Косово невіддільне від Сербії.
Нова влада прийшла під гаслами чесності, а не любові до Заходу чи до України, і чи обере вона чіткий проєвропейський курс, чи намагатиметься тримати рівновагу у зовнішній політиці, ще належить побачити. Тому працювати з новою Сербією доведеться так само наполегливо, як ми працювали з будь-ким, хто не був нам ворогом, але й другом ще не став.
Сьогодні в Белграді святкують студенти, а в Москві тихо рахують, скільки ще «маленьких путіних» залишилося в Європі.
Список стає дедалі коротшим.
