Дуже показовою була липнева «міні-криза» на ринку пального. На відміну від весняної, протягом декількох «спекотних» днів на оптовому ринку відчувався цілком реальний дефіцит і це попри дуже солідні обсяги постачань. Зараз все добре, але щодо подальших сценаріїв є купа питань. Якщо стисло, то треба розраховувати на гірше (а сподіватися на краще, звісно).
Питання не в тому, як і коли домовляться США та Іран. Це більше питання ціни. Для нас же актуальне питання наявності пального. І в осіннє-зимовий період воно може сильно загостритися.
Через що головним чином ми мали нещодавні проблеми з пальним? Ворог поступово відрізає нам Південь. Це потрійний удар: зменшення каналів постачання пального, збільшення споживання від переорієнтації «морського» експорту на «колеса», збільшення навантаження та зменшення пропускної здатності кордону для імпорту пального.
Останні новини такі: нові атаки по мосту в Маяках (траса з Рені на «велику землю») і удар реактивним «шахедом» по цистерні з олією на тій же трасі. Я думаю, при плануванні стратегії нафтопродуктозабезпечення на найближчі місяці про Південь краще забувати (якщо там щось працюватиме, це буде приємним бонусом).
Це означає, що все навантаження впаде на сухопутний кордон, який максимально перевантажений. Це все говорить про те, що система стає менш диверсифікованою з відповідними ризиками – від військових до польських фермерів.
Що треба вже робити?
Нам потрібні запаси. І не просто запаси, а децентралізовані.
Поки що уряд переймається лише ідеєю створення системи мінімальних запасів нафтопродуктів силами паливних компаній і, за наявною інформацією, планує запуск проєкту з 1 жовтня.
Галузь категорично проти. Ну воно реально дивно виглядає: зараз уряд переймаються розбитими складами продовольчих мереж та маркетплейсів, розробляють заходи допомоги, і одночасно планують примусити «паливників» робили запаси нафтопродуктів на своїх складах.
Питання перше: де зберігати? Я не знаю жодної вцілілої нафтобази на Лівобережжі. В цілому по країні, гадаю, немає стаціонарної нафтобази, куди з початку війни не прилітало.
По-друге, вже атакують не лише нафтобази, а й АЗС із бензовозами. Хто захистить і компенсує втрати? І якщо в роздрібних мереж є хоча б часткове зберігання в підземних резервуарах на АЗС, то в оптовиків нема. Їм доведеться або одразу йти з ринку (митниця не оформить імпорт за відсутності підтверджених запасів), або чекати на удар по сховищах і вже потім залишати ринок через збитки. Постачальників стане менше, це знову таки удар по спроможності постачати пальне, бо гуртом батька бити легше (українське прислів’я, до речі, треба користуватись).
Вихід один – зберігання у підземних сховищах. Начебто таку роботу вже веде і держава, і приватні гравці. Водночас будівництво такої інфраструктури щонайменше вдвічі дорожче за наземні резервуари, але наразі немає державної підтримки хоча б на рівні лібералізації та пришвидшення погодження проєктної документації, не кажучи вже про пільгове кредитування й інші стимули.
І тут знов про децентралізацію. Може хтось там в уряді або вище марить великими сховищами, але не треба забувати, що це вже ціль, на яку можна і декілька ракет не пошкодувати. А от якщо кожен імпортер побудує свої невеликі сховища на 3-4-5-10 тис. кубометрів, це вже буде набагато більш стійка конструкція. Але у будь-якому разі треба розуміти, що швидко це не буде, півтора-два роки, якщо почати сьогодні.
Що цілком реально зробити, це комунікувати необхідність створення запасів у громадян, муніципальних установ та державних організацій, приватних компаній. Розпорошений запас серед споживачів дасть змогу запобігти ажіотажу та надмірному миттєвому навантаженню на систему постачання у разі кризової ситуації. Бо у нас як тільки якийсь «ахтунг» всі одночасно біжать на заправку з повним багажником каністр та діжок, передаючи паніку далі по ланцюгу. Створення запасу «на руках» допоможе цього уникнути і надасть час для подолання непередбачуваної ситуації.
Важливо, що пальне може довго зберігатися, тож ця «інвестиція» не пропаде.
За останні роки ми пройшли вже не одне випробування і завжди були свої сюрпризи. Серед останніх – минула зима. У 2022-му ми теж подолали справжню кризу без моря. Маємо зробити висновки і підготуватись, щоб пройти це спокійніше, без надриву і непотрібних витрат свого ресурсу. Він нам ще знадобиться.
