Європа третій рік платить за цю війну російськими грошима – тільки поки що своїми. Двісті десять мільярдів євро російських активів лежать у Європі недоторканими, а девʼяносто мільярдів для України Брюссель позичив на ринку під власний бюджет.
27 серпня чотири країни спробували це переграти. Швеція, Нідерланди, Польща та Іспанія надіслали лист верховній представниці Каї Каллас і комісарам Валдісу Домбровскісу та Марті Кос: настав час повернутися до питання, як використати заморожені російські ресурси. Перша розмова – на неформальній зустрічі міністрів закордонних справ в Ірландії 1-2 вересня, майданчик не випадковий – Ірландія головує в Раді ЄС із липня. Попередня спроба закінчилася показово.
У грудні Євросоюз зробив дві речі поспіль, і друга перекреслила першу. 11 серпня задіяв статтю 122 базового договору і заморозив російські активи безстроково, кваліфікованою більшістю замість одностайності: доти заморозку продовжували кожні пів року, і Будапешт із Братиславою щоразу могли її зняти. Технічно бездоганний хід.
А через тиждень, на саміті вісімнадцятого грудня, лідери відмовилися ці гроші використати й натомість ухвалили позику на девʼяносто мільярдів євро, яку ЄС бере на ринку сам, під власні бюджетні гарантії. Фіналізували її двадцять третього квітня: тридцять мільярдів на бюджет, шістдесят на оборонну промисловість, розписані на два роки.
Заблокувала використання Бельгія, і вимоги в неї конкретні: розділити ризик між усіма державами, а не лишати його на одній; гарантувати ліквідність Euroclear, де лежить сто вісімдесят пʼять мільярдів із двохсот десяти; відповідати за всю суму, а не лише за ту частину, яку віддадуть Києву.
Європейський центробанк відмовився давати Euroclear ліквідність на першу вимогу. Польський Центр східних досліджень назвав грудневий підсумок політичною поразкою ЄС, і, судячи з учорашнього листа, у Стокгольмі, Гаазі, Варшаві й Мадриді думають так само.
Тепер арифметика, заради якої лист і зʼявився. Девʼяносто мільярдів покривають дві третини потреби України на два роки. Сергій Марченко в червні в Гданську сформулював залишок буденно: цей рік закритий повністю, на наступний бракує близько двадцяти мільярдів доларів.
А 23 серпня на саміті Нордично-Балтійської вісімки в Києві Зеленський розклав ту саму діру по строках, і це вже не бюджетна абстракція. Загальний дефіцит Міноборони – 27 млрд. 20 із них потрібні до кінця року на грошове забезпечення військових і виплати сімʼям загиблих. Вісім-десять – просто зараз, щоб армія мала чим воювати в січні й лютому. І названо два механізми: пришвидшити виплати за європейським планом і задіяти заморожені суверенні активи.
Через чотири дні зʼявився лист. Прямої причинності ніхто не доведе, але послідовність показова: назвати суму з датами замість прохання про підтримку – єдиний спосіб перевести розмову в площину, де партнер мусить рахувати.
Тепер чесно про те, чому Бельгія не просто впирається. Ризик, якого там бояться, радше репутаційний, ніж юридичний. Euroclear – не банк, а інфраструктура: місце, куди півсвіту складає резерви саме тому, що звідти нічого не зникає з політичних причин.
Держава, яка одного разу дозволила витратити чужі суверенні резерви, наступного разу пояснюватиме китайському чи саудівському клієнтові, чому з ним такого не станеться. Загроза не вигадана, і рахунок за неї виставлять не Києву. Плюс позови: двостороння інвестиційна угода Росії з Бельгією від вісімдесят девʼятого року нікуди не поділася.
І все ж у конструкції, яку Європа обрала натомість, є дефект, про який говорять рідко. У рішенні Ради записано, що позику на девʼяносто мільярдів повернуть із репарацій, які Росія має Україні. Формула гарна, а зміст простий: якщо репарацій не буде – а їх не буде без капітуляції або без договору, який Москва підпише і виконає, – платитиме європейський бюджет.
Відмова чіпати російські гроші не зберегла їх для майбутнього розрахунку. Вона тихо переписала боржника: замість Росії ним стає європейський платник податків, а двісті десять мільярдів лежать собі далі й спокійно дорожчають на відсотках.
Ось із чим ідуть в Ірландію. Це спір не про право і не про справедливість, а про те, хто підписується під ризиком: Бельгія відмовляється бути одна, четверо пропонують Комісії схему, де ризик розкладений на всіх. Висновок для нас – про мову.
Аргумент про справедливість у Брюсселі вислухають і кивнуть; аргумент про те, що зволікання коштує європейському бюджету дорожче за використання російського, змушує рахувати.
Перевірка близька: якщо після Ірландії Комісія отримає доручення пропрацювати варіанти, лист чогось вартий. Якщо ні – чергова декларація, а нам далі шукати двадцять мільярдів.
Російські гроші в Європі не витрачають не тому, що бракує підстав, а тому, що не знаходиться охочого взяти ризик на себе. Поки такий не знайдеться, за російську війну платитиме європейський платник податків – і саме тому найсильніший наш аргумент звернений не до його совісті, а до його гаманця.
