От, безумовно, Потап правий на сто відсотків, коли він говорить, що готовий обміняти звання Заслуженого на звання Народного, тобто піти так би мовити, на підвищення. Не відмовиш цій людині ні в почутті гумору, ані в розумінні того, що сьогодні «піпл хаває». А нинішній «піпл» і досі хаває все, що пов’язане із сексом, брутальністю чи типовими рисами свого життя.
А звідси оці всі треки – «У нас на районе», «Стиль собачки», «отсосни мне веточку», «не люби мне мозги» і далі в такій же естетиці, де в текстах преважають жаргонізми та двузначні ідіоми. І знаєте що? У кліпів на ці пісні просто чудові перегляди – по кілька мільйонів!. Тобто, Потап має рацію, – народ в останнє десятиліття споживав цей продукт із величезним апетитом!
То в чому Потап не правий, коли він вважає себе народним? Формально він правий – лайки і перегляди свідчать на його користь! То в чому ж справа!?
Спробую зараз пояснити, в чому справа. І чому слова деяких «горе-патріотів» які пропонують відмінити усі звання і в той же час вимагають забрати у Потапа звання Заслуженого артиста, виглядають абсолютним абсурдом і злом.
Ось тут, на цій межі і лежить той наріжний камінь, від якого потрібно повести відлік. Бо все залежить від критеріїв. Вони у КУЛЬТУРИ і у шоу-бізнесу абсолютно різні.
Критерії культури (особливо пісенної) полягають у тому, що наша українська традиція має багатющу і глибочезну історію – і в мелодиці творів, і в текстах. Мистецтвознавці стверджують, що за народними піснями можна досліджувати побут українців, їхні ремесла, їхні свята і обряди, їхню довколишню природу, їхню психологію і ментальність. Я це підтверджую, бо сам професійно досліджував цю тему, готуючи захист дисертації.
Пісня – як яскравий зразок нематеріальної культури, в ідеалі мала би спиратися на весь наш неймовірний досвід поколінь, розвиваючи і збагачуючи рідну пісенну культуру. Ми мали би не паплюжити пісню, не знущатися над нею, а милуватися її досконалістю і збагачувати новими сенсами, звуками і свіжими голосами.
Але в реальності ми бачимо абсолютно протилежну політику – замовчування, нівелювання і знищення традиційної рідної пісні, яка є зразком нашого внутрішнього морально-естетичного кодексу культури.
А тепер час дати визначення шоу-бізнесу. Це явище лежить зовсім не в культурній, а в комерційній площині нашого життя. Шоу-бізнес – це сума певних технологій і прийомів, яка допомагає продавати певний товар, навіть якщо цей товар – пісня. Шоу бізнес знає, які технології спрацюють в конкретній ситуації – оголене жіноче тіло, атмосфера скандальності, міркування високого престижу, моди чи принцип новизни. Я назвав лише кілька технологій, а їх існує десятки! Говорю про це як фахівець, який більше десяти років викладав креативні технології на кафедрі шоу-бізнесу.
Але є одна найважливіша технологія, на якій тримається все: вона полягає в тому, щоби люди, прослухали нову пісню, подивилися кліп або сходити на концерт – стали клікбейтерами за умовчанням. Тобто, відреагували на подію якомога емоційніше і масовіше! Причому неважливо – люди захоплено нахвалюватимуть цей музпродукт чи будуть критикувати і обурюватися. Вони дадуть потрібну хвилю цікавості, створять потрібний хайп, який так необхідний для успішних продажів цього товару.
І ще затямте собі – якщо в культурі чи мистецтві кількість позитивних і негативних відгуків віднімалася і за наявним залишком ми могли зрозуміти – це насправді добрий чи поганий продукт, то у шоу-бізнесі успіх і скандал, чи навіть відвертий хейт і обурення сумуються і дають загальний результат – вони підігрівають масову цікавість і залишають тим самим цей товар, а чи його виробників у тренді!
Тобто ви маєте зрозуміти, чому, приміром Потап чи Настя не те що байдужі до вашої думки, а навіть радіють вашій реакції – бо ви і є клікбейтерами – ви допомагаєте залишатися їм у тренді!
Оскільки сьогодні відбулася підміна понять і культура зі своїми критеріями вчити чомусь «розумному, доброму й вічному» поступилася агресивному шоу-бізнесу, озброєному маркетинговими технологіями, то ви має те зрозуміти, що без свідомої підтримки ДЕРЖАВИ культура сьогодні просто не виживе! Саме держава – і її вищі чиновники мають бути озброєні тими критеріями, які дозволяють одним людям вручати вищі державні звання в галузі культури і мистецтва, а інших просто тримати якомога подалі.
І повірте, справа тут не в переповнених залах, які збирають розкручені шоу-бізнесом зірки, і не в кількості проданих дисків чи поставлених лайків. Справа й найвищих критеріях турботи про національну культуру.
Колись на одній нараді з колишнім Головою адміністрації Президента Дмитром Табачником, який був відвертим українофобом і вже тоді просував ідею відміни державних звань, він теж використовував аргументи на зразок Народний артист Майкл Джексон і сказав таку фразу: Для мене єдиний критерій значимості культурного продукту полягає в тому, наскільки добре він продається. Я тоді не стримавя і відповів йому публічно, що туалетний папір теж добре продається, але яка його естетична вартість? Зал довго смівся і аплодував тоді…
Так от, чи не варто пам’ятати, що туалетний папір теж має свою ціну, але він з іншої площини нашого життя – і не варто ці площини поєднувати в жодному разі! Що ж робить нинішня влада замість того, аби рятувати культуру українського народу? Вона просто вкладається у підтримку шоу-бізнесових проектів, які мають приносити прибуток навіть тоді, коли вони йдуть у розріз з традиційною культурою народу, а відтак з його етикою і мораллю.
Тож, я повертаюся до того, з чого починав – Потап абсолютно правий. Теле- і радіоканали, контрольовані олігархами, за останні 25 років і створили саме той народ, для якого творить свої «шедеври» Потап. А ще – якщо додати його творчі колаборації з іншими артистами і колективами, то виходить, що він був і є одним із найвидатніших діячів культури (вибачте, шоу-бізнесу!) останніх двох десятиліть!
І я змушений зняти перед ним шляпу. Бо в його доробку є такі «артефакти», до яких іншим авторам ще рости і рости. Я маю на увазі його нетлінний хіт «Малібу», записаний в дуеті з Позитивом. Ось де політ фантазії, кураж і розквіт арго-стилістики! Якщо вам вдасться знайти цей хіт у Ютубі – неодмінно послухайте!
І наостанок – якщо наївні українці думають, що заборона Потапа і Насті щось вирішить, той хай навіть не сподіваються! Бо справа не в наслідках, а в причинах цього явища. Доки існує наш інфопростір в нинішньому вигляді – хіба що трохи перефарбований і підретушований, нічого не зміниться в принципі!
Тому я закликаю вас – якщо не полюбити всім серцем і душею Потапа і Настю, то хоча б не витрачати ваш дорогоцінний гавах, яким ви підгодовуєте всіляких інфернальних сутностей в цій державі, яка чомусь ще носить це святе ім’я – Україна.
