Напередодні 35-ї річниці Незалежності України у стінах Кременчуцького краєзнавчого музею відбувалася важлива подія. 21 серпня тут була відкрита експозиція, присвячена історії та розвитку військової частини №3059 Національної гвардії України. Як писали місцеві медіа, на захід завітали військовослужбовці, родини загиблих воїнів, представники міської влади, духовенства та громадськості.
У рамках експозиції було презентовано стелу «Герої військової частини». Завершилася подія спільною молитвою за полеглих українських військових. Словом, захід пам’яті передбачав, що живі згадають про загиблих на війни. Проте сталося не так, як гадалося…
Після пам’ятного заходу у закритій спільноті «Соціальний супровід 3059» вибухнув скандал. Рідні військових, які вважаються зниклими безвісти, обурилися виглядом самої стели. Поряд з портретами п’ятьох воїнів, які загинули на війні, були розмішені сорок світлин тих, хто вважається безвісти зниклим.
Проте найбільше родичів зниклих безвісти зачепила за живе молитва за упокій та слова капелана «Вічна пам’ять», виголошені під завісу заходу.
«Я щонеділі ходжу в церкву, де ставлю свічку «За здравіє», а тут батюшка відспівує можливого живого чоловіка молитвою «Вічна пам’ять», – не стримується у розмові з «Главкомом» Ксенія Гречанова, дружина 28-річного зниклого безвісти солдата Олександра Гречаного, який служив у військовій частині №3059. – Це мене найбільше добило. Адже спочатку подумала, коли переглянула це відео, що знайшли тіло мого чоловіка».
«Главком» розбирався в скандалі, висновки з якого мають зробити всі, хто організовує подібні вшанування.
Історії двох зниклих бійців
Портрет солдата Олександра Гречаного, якого рідні розшукують з кінця березня 2026 року, висів у Кременчуцькому краєзнавчому музеї поряд з іншими світлинами таких же зниклих 40 хлопців. Чоловіка було мобілізовано у 2024 році.
Дружина Ксенія розповіла «Главкому»: в її чоловіка була група інвалідності (ще у дитинстві у правій руці Олександра розірвалася петарда; наслідок – ампутація вказівного пальця і порушення роботи кінцівки). На початку повномасштабного вторгнення чоловік вважався «обмежено придатним».
Орієнтовно у березні цього року, за словами дружини Ксенії, Олександра Гречаного перекинули на Покровський напрямок. Жінка ще дивувалася, як він воюватиме у піхоті зі зброєю, не маючи вказівного пальця.
«Чоловік разом із двома побратимами тримали позицію неподалік населеного пункту Родинське Донецької області. Ближче до кінця березня ворог почав розбивати її мінометними обстрілами та скидами з дронів. Востаннє зв’язок із Олександром був 29 березня. Інший його побратим вийшов на зв’язок через 21 день. Доля третього бійця виявилися трагічною – він загинув. Поки його тіло не вдалося доставити на підконтрольну територію», – розказує Ксенія Гречанова.
«Чесно кажучи, я досі обурена ситуацією зі вшануванням воїнів військової частини 3059. Виходить мого чоловіка авансом приписали до загиблих військових. Більше того ніхто з організаторів не радився і не попередив родичів зниклих безвісти солдатів про відкриття цієї стели. На відкритті були присутні військові та дві жінки, які втратили своїх чоловіків на війні», – додала дружина Олександра Гречаного.
З подібним нерозумінням з боку військової частини стикнулася і дружина солдата Євгенія Лебедя Дарія. Її чоловік зник безвісти під час виконання бойового завдання поблизу села Вишневе Покровського району на Донеччині у листопаді 2024 року. До цього часу близькі нічого не знають про його долю.
«Уперше дізналася про виставку портретів військових з Instagram жінки, родич якої загинув в окопі. Це був побратим мого чоловіка Євгенія. Коли побачила відео, нічого не зрозуміла: серед інших військових висів портрет Євгенія. Нас ніхто не попереджав про це», – говорить дружина зниклого бійця.
Реакція музею та військових
«Главком» звернувся до організаторів заходу, який мав прикрий фінал. Як повідомив виданню директор Кременчуцького краєзнавчого музею Артем Ряса у відповіді на запит, ідея зробити пам’ятну стелу була спільна, оскільки військова частина 3059 дислокується у місті. Музейники та військові разом працювали над оформленням експозиції.
Однак вже через два дні після відкриття і розголосу стела «Герої військової частини» змінила вигляд. 23 серпня для огляду залишилися лише світлини п’ятьох полеглих нацгвардійців, державний прапор і стяг військової частини.
«22 серпня 2026 року за рішенням військової частини плакат із фотографіями воїнів, які пропали безвісти, був демонтований», – повідомив директор музею. Жодних інших подробиць, куди поділася 41 світлина зниклих безвісти військових, Артем Ряса не надав.
Т.в.о. начальника Східного Харківського територіального управління Національної гвардії України полковник Сергій Уніятов письмово повідомив «Главкому», що представники військової частини перепросили у рідних зниклих безвісти за допущену помилку, оскільки «таке розміщення інформаційних матеріалів викликало занепокоєння серед членів сімей військовослужбовців, які вважаються зниклими безвісти за особливих обставин, оскільки було сприйнято ними як ототожнення статусу зниклих безвісти зі статусом загиблих».
Разом із тим, нині військова частина працює над оновленням експозиції.
«Спільно з родинами прийнято рішення щодо відкриття 1 жовтня 2026 року у Кременчуцькому краєзнавчому музеї тематичного стенду «Гілка надії», присвяченого військовослужбовцям, які вважаються зниклими безвісти за особливих обставин», – уточнив полковник Уніятов.
Зі свого боку Ксенія Гречанова підтвердила: керівництво військової частини попросило вибачення у родичів зниклих безвісти і тепер має намір відкрити новий стенд в музеї.
«Зараз вони з нами радяться, яку ми хочемо бачити світлину нашого Героя. Чого ж ви одразу так не зробили?» – не розуміє дружина військовослужбовця.
Що каже офіційна статистика?
Те, що командування військової частини 3059 провалило комунікацією з родичами та близькими військовослужбовців, – очевидний факт. Хоча мало би здійснювати повсякденний соціальний супровід. Саме так і називається чат частини для спілкування з рідними військових.
Станом на середину липня 2026 року, в Україні налічувалося понад 114 тис. зниклих безвісти цивільних і військових осіб. Такі відомості озвучив перший заступник голови Національної поліції, а нині т.в.о. голови Нацполу Максим Цуцкірідзе. Правоохоронець додав, що є значна кількість невпізнаних тіл, які ще необхідно ідентифікувати.
У коментарі «Главкому» координаторка груп родин військовополонених та зниклих безвісти «Медійної ініціативи за права людини» Олена Бєлячкова висловила переконання: офіційна цифра «понад 114 тис. зниклих безвісти» є необ’єктивною у силу різних обставин. По-перше, родичі зниклих безвісти не завжди звертаються до правоохоронців щодо пошуку. Відповідно, Єдиний реєстр осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, не містить запис щодо таких людей. Стосовно них не проводяться пошукові заходи. По-друге, іноді військові частини, сподіваючись на родичів військовослужбовців, які зникли, самостійно звернуться до правоохоронців, зі свого боку не подають заяви до поліції.
«Ми розуміємо, що відсоток зниклих безвісти військових у рази більший, аніж цивільних, які відображаються у Єдиному реєстрі. Важко визначити, яка точно кількість зниклих безвісти перебуває в полоні, а хто загинув. І це через те, що Росія не надає повної та об’єктивної інформації про тих, хто перебуває в полоні. Коли підтверджується інформація, що військовий, який вважався зниклим безвісти, опинився у полоні, дані про нього продовжують обліковуватись в Єдиному реєстрі осіб, зниклих безвісти за особливих обставин до його фактичного повернення на підконтрольну Україні територію», – зауважила експертка.
Координаторка груп родин військовополонених та зниклих безвісти «Медійної ініціативи за права людини» додала: навіть рішення суду про оголошення особи померлою, без підтвердження знайденого та ідентифікованого тіла (останків), не є підставою для виключення з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин.
Історія ж кременчуцької стели показала: вшанування військових не повинно позбавляти родини останнього, що в них залишається, – надії.
Віталій Тараненко, «Главком»
