Історичний казус. Фонд державного майна України з’явився ще до того, як Україна стала незалежною державою. 19 серпня 1991 року, за п’ять днів до голосування Верховної Ради за Акт проголошення незалежності, Кабінет Міністрів УРСР постановою №158 «Питання Фонду державного майна Української РСР» вже поклав на щойно утворений орган завдання організувати перехід у власність республіки підприємств союзного підпорядкування та готувати роздержавлення майна.
За 35 років Фонд продавав численні заводи, готелі, енергетичні та хімічні підприємства, здавав державне майно в оренду, управляв корпоративними правами та повертав у державну власність активи, пов’язані з Росією. За цей час установою встигли покерувати півтора десятка людей. Деякі з них після роботи у Фонді пішли у велику політику, хтось опинився під слідством, а двоє колишніх керівників загинули за загадкових обставин.
«Главком» згадує, з чого починався Фонд держмайна, хто ним керував протягом 35 років і які приватизації найбільше змінили українську економіку.
Установа, старша за незалежність
Радянський Союз ще формально існував, Україна тільки готувалася голосувати за власну незалежність, але хтось мав почати процес, який згодом назвуть роздержавленням: перевести країну з планової економіки, де все належало державі, у ринкову, де основну роль відіграє приватний власник.
Перший рік роботи Фонду державного майна був непростим. Фонд мав приймати на баланс підприємства колишнього СРСР, які переходили під контроль України, і паралельно створювати правила приватизації. Готової системи в українському законодавстві ще не було.
У березні 1992 року Верховна Рада ухвалила три основні закони про приватизацію: про приватизацію майна державних підприємств, малих державних підприємств і приватизаційні папери. Того ж року Фонд отримав мережу регіональних відділень та органів, які займалися комунальним майном. Так почала формуватися система приватизації, яка працює в Україні й нині.
Одним із найвідоміших етапів стала ваучерна приватизація. Ідея майнових сертифікатів з’явилася ще у 1993 році, а з 1995-го українці почали отримувати їх через Ощадбанк. Сертифікат мав дати кожному громадянину, який постійно жив в Україні на 1 січня 1992 року, частку в державному майні.
Фонд проводив сертифікатні аукціони. Щомісяця на них виставляли до 50 підприємств, а кількість акцій, яку можна було отримати за сертифікат, залежала від попиту. Кампанію активно рекламували, зокрема за підтримки USAID.
Однак на практиці система працювала геть не так, як її задумували. До 1998 року сертифікати отримали 45,7 млн українців – майже 88% населення. Але до того часу значна частина привабливих державних активів уже опинилася в руках людей і груп, які мали зв’язок із керівниками підприємств та органами приватизації. Багато українців не змогли нормально використати свої сертифікати.
У 1994 році указ президента №56 об’єднав органи приватизації в єдину систему на чолі з Фондом. У 1999 році ФДМУ офіційно включили до переліку центральних органів виконавчої влади.
У грудні 2011 року Верховна Рада ухвалила окремий закон про Фонд державного майна. Він визначає його статус і повноваження та діє досі. За законом Фонд підзвітний президенту, а його роботу спрямовує і координує уряд.
Новий етап для приватизації почався у 2018 році. Тоді продаж невеликих державних підприємств перевели в систему електронних аукціонів Prozorro.Продажі.
У 2021 році Фонд відновив і велику приватизацію. До цього її фактично не проводили майже 15 років після скандалів навколо продажу «Криворіжсталі» та «Укртелекому».
З 2024 року він став єдиним оператором державних земель через проєкт «Земельний банк» – на сьогодні це майже 90 тис. гектарів із загальних 450 тис. гектарів державної землі в країні. А з початком повномасштабної війни Фонд узявся продавати санкційне майно – активи Росії, росіян і колаборантів, гроші від продажу яких ідуть на відбудову зруйнованого житла.
Хто керував Фондом
- Володимир Прядко – перший голова Фонду, працював до липня 1994 року.
- Юрій Єхануров – серпень 1994 – лютий 1997 року. Пізніше став прем’єр-міністром України.
- Володимир Лановий – березень 1997 – квітень 1998 року.
- Олександр Бондар – жовтень 1998 – квітень 2003 року.
- Михайло Чечетов – квітень 2003 – квітень 2005 року. Раніше, з 1999-го, був першим заступником голови Фонду. Загинув у лютому 2015 року – випав із вікна власної квартири на 17-му поверсі. Основна версія загибелі – самогубство, Чечетов нібито залишив передсмертну записку. На той момент він був фігурантом кримінального провадження щодо голосування у Верховній Раді за «диктаторські закони» 16 січня 2014 року.
- Валентина Семенюк-Самсоненко – квітень 2005 – грудень 2008 року. У серпні 2014-го її знайшли мертвою на дачі під Києвом – постріл з мисливської рушниці в голову. Поліція спочатку відкрила кримінальну справу за статтею «умисне вбивство», згодом закрила провадження, встановивши самогубство. Брат Семенюк і журналісти-розслідувачі досі вважають цю версію непереконливою.
- Дмитро Парфененко – очолював Фонд тричі: грудень 2008 – березень 2010, червень 2014 – травень 2015 та квітень – вересень 2017 року. Решту часу працював першим заступником голови.
- Олександр Рябченко – квітень 2010 – червень 2014 року
- Ігор Білоус – травень 2015 – квітень 2017 року
- Віталій Трубаров – вересень 2017 – вересень 2019 року
- Дмитро Сенниченко – вересень 2019 – лютий 2022 року. Пішов у відставку за кілька днів до повномасштабного вторгнення, навесні 2022-го виїхав з України і відтоді за кордоном. НАБУ підозрює його в керівництві злочинною організацією, яка відмила понад 10 млрд грн через оборудки навколо Одеського припортового заводу й Об’єднаної гірничо-хімічної компанії. За даними слідства, переховується в Іспанії.
- Ольга Батова – виконувала обов’язки голови з лютого по вересень 2022 року, у перші місяці великої війни.
- Рустем Умєров – вересень 2022 – вересень 2023 року. Згодом очолив Міністерство оборони, а зараз – Службу зовнішньої розвідки України.
- Віталій Коваль – листопад 2023 – вересень 2024 року. Потім він очолив Міністерство аграрної політики та продовольства, до його чергової ліквідації.
- Іванна Смачило – виконувала обов’язки голови з вересня 2024 по січень 2026 року.
- Дмитро Наталуха – очолює Фонд із 14 січня 2026 року і донині. До призначення понад шість років очолював Комітет Верховної Ради з питань економічного розвитку.
Найгучніші кейси
«Криворіжсталь» – продаж, який запам’ятали всі
У 2004 році перед відставкою Кучми контрольний пакет підприємства продали консорціуму, до якого входили компанії, пов’язані з його зятем Віктором Пінчуком та Рінатом Ахметовим, за 4,26 млрд грн. Але після зміни влади зі ініціативою прем’єрки Юлії Тимошенко результати приватизації переглянув суд.
У 2005 році Фонд провів повторний конкурс. 93% акцій «Криворіжсталі» придбала Mittal Steel Germany за 24,2 млрд грн – при стартовій ціні 10 млрд грн. Держава отримала більш ніж удвічі вищу суму, ніж розраховувала спочатку.
Саме цей продаж часто називають одним із найуспішніших прикладів приватизації в Україні за розміром отриманих коштів. Він припав на каденцію Валентини Семенюк-Самсоненко.
«Укртелеком» і завод, який роками не могли продати
У 2011 році держава продала 92,79% акцій «Укртелекому» ТОВ «ЕСУ» за близько 10,57 млрд грн – саме таку ринкову вартість державного пакета визначив Фонд перед продажем. Цей кейс проходив за керівництва Олександра Рябченка. Навколо цього продажу було чимало запитань: ще до завершення конкурсу парламентська комісія ставила під сумнів, чи відповідає стартова ціна інтересам держави.
Зовсім інша історія – Одеський припортовий завод. У 2016 році Фонд виставив на продаж 99,567% акцій підприємства зі стартовою ціною 13,17 млрд грн, але конкурс не відбувся через відсутність достатньої кількості учасників. Пізніше ОПЗ ще не раз готували до приватизації, проте його продаж постійно відкладали – підприємство мало значні борги.
«Більшовик» і готель «Україна»
У 2021 році Фонд повернувся до великої приватизації. Першим великим об’єктом став київський завод «Більшовик», нині Перший київський машинобудівний завод – його продали на аукціоні за 1,42 млрд грн. Це був перший успішний продаж великого об’єкта після «Криворіжсталі», а торги вперше проходили відкрито в електронній системі. Цей продаж відбувся за керівництва Дмитра Сенниченка.
Новий етап великої приватизації розпочався вже під час повномасштабної війни. У вересні 2024 року Фонд продав готель «Україна» у центрі Києва: стартова ціна становила 1,05 млрд грн, а переможна ставка – 2,51 млрд грн. За об’єкт змагалися троє учасників, і ціна зросла у 2,4 раза. Це був перший в Україні онлайн-аукціон із великої приватизації в системі Прозорро.Продажі.
Після цього Фонд продав ще один великий актив – Об’єднану гірничо-хімічну компанію. Переможна ставка за 100% акцій становила 3,93 млрд грн. Щоправда, учасник був лише один, тому ціна зросла від стартової лише приблизно на 39 млн грн.
«Аерок»
Завод «Аерок» раніше опосередковано належав російському олігарху Андрію Молчанову. У 2023 році актив стягнули в дохід держави, після чого ним почав управляти Фонд.
У грудні 2024 року «Аерок» продали на онлайн-аукціоні за 1,89 млрд грн – при стартовій ціні 965,3 млн грн і трьох учасниках торгів: перемогло ТОВ «Трайдент Геоінвест Україна» групи BGV, що належить співвласнику мережі АТБ Геннадію Буткевичу. Кошти спрямували до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії.
Голова Фонду Дмитро Наталуха навів «Аерок» як приклад того, як логіка санкційних торгів працює на практиці: за його словами, покупець за півтора року відновив операційну діяльність заводу і перепродав його ірландській групі CRH, одному зі світових лідерів з виробництва будматеріалів.
«Провальна приватизація – та, що не відбулася вчасно»
Ольга Батова очолювала Фонд у перші місяці повномасштабної війни – з лютого по вересень 2022 року. До цього, з грудня 2021-го, вона була першою заступницею голови. 24 лютого став її першим днем у ролі виконувачки обов’язків.
У розмові з «Главкомом» Батова каже, що за 35 років у приватизації були і вдалі, і провальні угоди. На процес у різні роки впливали політика, суди, правоохоронна система та інтереси окремих груп. Тому, на її думку, всю історію Фонду не можна оцінювати однозначно.
Головним результатом Фонду Батова називає не суму надходжень до бюджету, а зміну підходу до державної власності: «Держава не повинна займатися бізнесом там, де це може робити приватний власник». Функція держави – створювати правила, забезпечувати верховенство права, конкуренцію і захист власності, а не керувати готелями, заводами чи елеваторами, для управління якими в держави «часто немає ані компетенції, ані мотивації, ані достатньої швидкості прийняття рішень».
Успішною приватизацією Батова вважає ту, після якої підприємство починає розвиватися: власник вкладає гроші, модернізує виробництво, створює робочі місця і платить податки. А найбільшим провалом – не конкретну угоду, а підприємства, які роками чекають на продаж: «Коли актив 10 чи 15 років стоїть у списках на приватизацію, за цей час втрачає ринок, людей, обладнання, накопичує борги, обростає судовими справами – і в результаті ми продаємо вже не бізнес, а залишки активів». Держава, каже вона, часто помилково вважає, що не продаючи актив, вона його «зберігає» – тоді як щороку такого «збереження» просто знижує його вартість.
Початок повномасштабної війни повністю змінив роботу Фонду. Частина працівників виїхала, підприємства опинилися на окупованих територіях або в зоні бойових дій, а рішення доводилося ухвалювати за години. «Перестало мати значення майже все, що ми планували ще напередодні», – згадує Батова.
Попри це, Фонд не зупинив роботу. Разом із Мінекономіки він займався релокацією бізнесу, змінював правила оренди державного майна та готував відновлення приватизації. Підготували близько 150 об’єктів, спростили процедури малої приватизації та заклали основу для електронних аукціонів. Восени 2022 року приватизацію під час війни фактично перезапустили.
Головний урок того періоду для Батової – державі потрібно швидше переходити від рішень до дій. «Україні не бракує стратегій, концепцій, законів чи людей, які знають, що треба робити. Нам значно частіше бракує здатності державної машини швидко пройти шлях від рішення до результату, а також послідовності». У 2022 році, за словами екскерівниці Фонду, просто не було «розкоші роками погоджувати зміни» – рішення доводилося ухвалювати й брати на себе відповідальність одразу. Сьогодні, вже з боку приватного бізнесу та інвестора, вона каже, що бачить це ще гостріше: «Для інвестора критично важливо не тільки те, які політики ухвалює держава, а й те, як швидко, передбачувано і послідовно вона здатна їх реалізувати».
Дмитро Наталуха: «Фонд держмайна» звучить потужно!, але…»
Голова Фонду держмайна Дмитро Наталуха розповів в інтерв’ю «Главкому», що після призначення у січні 2026 року перші місяці роботи у Фонді стали для нього своєрідною ревізією. За його словами, проблема виявилася не лише у великій кількості державних підприємств, а й у тому, що значна частина з них фактично є проблемними активами.
«Фонд держмайна» звучить потужно! 2,2 тис. юридичних осіб на балансі у Фонду в управлінні», – каже він. З них 1640 узагалі не підлягають приватизації, а ще 297 юридично непривабливі: або міноритарна частка акцій, або борги більші за вартість підприємства, або судові арешти. Реально придатних до продажу, за оцінкою Фонду, – 571 компанія, тобто лише чверть усього портфеля. А по-справжньому ліквідних, зі здоровим балансом між заборгованістю і вартістю, серед них – лише 274.
Решту, майже 1940 підприємств, найімовірніше, доведеться банкрутувати – так, як це передбачає закон. Але за минулий рік Фонду вдалося довести до кінця процедуру банкрутства лише щодо п’яти компаній. «Кожне підприємство – це окремий судовий процес, окрема судова справа», – пояснює Наталуха. За таких темпів, каже він, банкрутство всього проблемного портфеля розтягнеться на століття.
Голова Фонду пояснює: серед 2200 підприємств на балансі частка «непрацюючих активів» (NPL) сягає 80%. «Якщо далі проводити паралель між Фондом державного майна і Національним банком – у Національного банку є монополія на державну валюту, у Фонду є монополія на державне майно, – то ми як банк перебуваємо в банкрутстві», – каже Наталуха.
Саме тому Фонд зараз шукає спосіб позбутися великої кількості проблемних активів швидше. Один із варіантів – об’єднати десятки підприємств в один пул і продати його окремій компанії, яка вже займатиметься їхньою ліквідацією.
Наталуха розповів, що міжнародні партнери навіть назвали цю ідею «віагрою» для Фонду, оскільки вона могла б швидко скоротити величезний проблемний портфель. Водночас реалізувати такий механізм виявилося складно через законодавчі та бюрократичні обмеження.
«Специфіка роботи у Фонді саме цим обтяжена: постійно стикаєшся з купою бюрократичних перепон, закостенілими нормами і законами», – зазначив Наталуха.
Що Фонд робить тепер
За останні 10 років Фонд продав державного майна більш ніж на 26,6 млрд грн. Лише за три роки повномасштабної війни надходження від приватизації були більшими, ніж за попередні сім років. У 2024 році Фонд встановив рекорд за сумою надходжень від приватизації.
У 2025 році робота Фонду принесла державному бюджету понад 9,5 млрд грн. Найбільше коштів отримали від продажу санкційних активів – 4,5 млрд грн. Приватизація принесла 3,38 млрд грн, а оренда державного майна – 970,6 млн грн.
План приватизаційних надходжень за рік Фонд виконав на 106%. При цьому середня ціна продажу об’єктів малої приватизації виявилася у 2,7 раза вищою за стартову.
За перше півріччя 2026 року від приватизації до бюджету вже надійшло понад 1,08 млрд грн, а Фонд провів 168 успішних приватизаційних аукціонів.
Головний розпродаж заплановано на кінець року.
У жовтні Фонд держмайна планує виставити на приватизацію одразу чотири великих підприємства: «Сумихімпром», «Мотор Деталь – Конотоп», Одеський припортовий завод та Демурінський гірничо-збагачувальний комбінат. За словами очільника Фонду, уряд уже затвердив умови, стартові ціни та дати проведення аукціонів. Продаж «Сумихімпрому» запланований на 13 жовтня, Одеського припортового заводу – на 19 жовтня, а «Демурінки» та «Мотор Деталі – Конотоп» – на 20 жовтня.
До кінця року Фонд планує виставити на продаж Миколаївський глиноземний завод. Орієнтовно це має відбутися наприкінці листопада або в грудні. Серед інших великих активів – Глухівський кар’єр кварцитів, який Фонд планує виставити вже найближчим часом. Це санкційне майно.
ТРЦ Ocean Plaza також може потрапити на аукціон у грудні 2026 року. Потенційна стартова вартість 100% ТРЦ оцінюється приблизно у $100 млн.
Фонд розраховує, що масштабна приватизація дозволить отримати до бюджету за підсумками 2026 року близько 7-9 млрд грн. Водночас офіційний план, закладений у держбюджеті, значно нижчий – 2 млрд грн.
Кароліна Терещенко, «Главком»
