Тема виборів «вже найближчим часом» раптом активізувалася на тлі посилення російських атак по українських містах.
У хід пішла конспірологія про «таємні домовленості Києва та Москви» щодо припинення далекобійних ударів до проведення президентських виборів в Україні та парламентських в Росії (заплановані з 18 до 20 вересня).
Жодних натяків на те, що такі «плани» починають втілюватися, нема й близько. Проте ця інформаційна хвиля чітко збіглася у часі з активізацією емігрантської тусовки, яка групується навколо колишнього нардепа-регіонала, підсанкційного «православного олігарха» Вадима Новинського.
Надактивний у соцмережах палкий викривач «режиму Зеленського» екснардеп Ігор Мосійчук, який перебуває в Україні під санкціями та проживає за кордоном, раптово змінив аватарку у Facebook. Поруч з його портретом в білій кепці та чорних окулярах з’явився логотип «Всеукраїнського руху «Партія миру». Він витриманий в патріотичних синьо-жовтих кольорах, які використовує, наприклад, «Європейська солідарність» або підзабуті «Українська стратегія Гройсмана» та «Сила і честь» Ігоря Смєшка.
«Партія миру» не є юридично зареєстрованою партією – власне, на логотипі дрібнішим шрифтом вказано, що йдеться про «всеукраїнський рух», тобто громадську організацію. Але в одному з нещодавніх дописів про ймовірність президентських виборів восени Мосійчук прямо пише, що одним з «підступних» задумів Банкової може стати «недопуск кандидатів від «Партії Миру» до виборів президента через штучні карні справи та неконституційні санкції». Тобто натякає, що громадський рух з часом може перетворитися у повноцінного учасника політичного процесу.
Що ж кажуть факти?
Громадська організація «Партія миру» була створена ще в 2018 році. Її засновниками були брати Максим та Яків Гольдарби. Максим Гольдарб – колишній прокурор та ексочільник управління аудиту Міноборони – був ведучим власної програми на проросійському телеканалі NewsOne.
За кілька місяців після створення «Партії миру» Гольдарб поступився місцем її очільника впливовому на той момент нардепу від Опозиційного блоку та одному з головних меценатів та лобістів Московської церкви в Україні Вадиму Новинському.
У 2019 році Гольдарб відійшов від справ у «Партії миру» та очолив маргінальну партію «Союз лівих сил», яка наразі є забороненою. Після повномасштабного вторгнення Гольдарб залишив Україну, а навздогін отримав підозру від СБУ за колабораційну діяльність та виправдовування збройної агресії.
Новинський, що, за даними реєстрів, досі є керівником «Партії миру», – фігура зовсім іншого масштабу.
До великої війни власник «Смарт-холдингу» та колишній партнер Ріната Ахметова у металургічному гіганті «Метінвест» стабільно потрапляв до списку найбагатших людей України. Завдяки Віктору Януковичу, у 2012 році Новинський змінив російське громадянство на українське та встиг побути народним депутатом трьох скликань. Становлення Новинського як бізнесмена в Росії та тісні зв’язки з Московською церквою завжди викликали підозри в його лояльності Кремлю. Після повномасштабного вторгнення вони тільки посилилися. У липні 2022 року Новинський склав депутатський мандат, а у грудні того ж року РНБО запровадила проти нього та низки священнослужителів Московського патріархату в Україні персональні санкції. Згодом СБУ заблокувала активи бізнесмена в Україні, які він намагався вивести з-під санкцій.
Наразі Новинський проживає в Європі, де зрідка роздає інтерв’ю західним ЗМІ з оцінками ситуації в Україні: зокрема, закликає Володимира Зеленського залишити посаду президента, скаржиться на гоніння УПЦ МП та вимагає, щоб Україна позбулася «націоналізму, безбожжя та мілітаризму». Водночас закликів припинити війну до того, хто її, власне, розпалив, від Новинського чомусь не чути.
«Партію миру» православний мільярдер свого часу використав для просування інтересів забороненого наразі Опозиційного блоку, але ця громадська організація давно не веде активної діяльності. Остання активність на її Facebook-сторінці датується червнем 2019 року: це – привітання самого Новинського з днем народження. Проте, попри перебування свого керівника під санкціями, «Партія миру» зберігає абсолютно легальний статус та навіть має кілька десятків зареєстрованих регіональних осередків по всій країні. Щоправда, реальний «бойовий стан» цієї структури – під великим питанням.
Хто ж і навіщо зараз починає розкручувати цей політичний проєкт?
Хто такий Мосійчук?
Ігор Мосійчук був одним з найколоритніших персонажів українського парламенту восьмого скликання, якими свого часу рясніла Радикальна партія Олега Ляшка.
Родом Полтавщини, пройшов класичну школу «вуличного» націоналізму 90-х та нульових. Ще всередині 90-х долучився до лав УНА-УНСО, а влітку 1995-го став активним учасником легендарного «чорного вівторка» – масових сутичок із «Беркутом» на Софійській площі під час похорону Патріарха Володимира. Тоді Мосійчук навіть отримав свій перший тюремний строк – рік позбавлення волі, але за пів року був звільнений.
Згодом майбутній «радикал» осів на Київщині, у Василькові, де редагував місцеві газети «Вечірній Васильків», «Наше слово», «Тихий жах», що регулярно опинялися в епіцентрі локальних розбірок. Мосійчук став одним з ключових членів ультраправої Соціал-націоналістичної асамблеї (СНА), якою керував нинішній командир Третього армійського корпусу ЗСУ Андрій Білецький, та за її квотою обрався депутатом Васильківської міськради.
Широко відомим політик став під час гучного судового процесу у справі «васильківських терористів». У серпні 2011 року Мосійчука, який на той час був депутатом Васильківської міськради, та ще кількох активістів було затримано за звинуваченням у підготовці теракту – плануванні підриву пам’ятника Леніну у Борисполі до Дня незалежності та замаху на тодішнього президента Віктора Януковича. З 2011-го по 2014 роки Мосійчук утримувався у Лук’янівському СІЗО. У січні 2014 року Мосійчука, Сергія Бевза та Володимира Шпару було засуджено до шести років ув’язнення, але після перемоги Євромайдану вони були звільнені з-під варти, а згодом всі звинувачення в тероризмі з них були зняті.
Після втечі Віктора Януковича та сепаратистських заворушень в Криму Мосійчук відмітився в телеефірі легендарною фразою про «поїзди дружби» з бійців «Правого сектору» на півострів для наведення там порядку, яку підхопила російська пропаганда.
У травні 2014 року Мосійчук став депутатом Київради від «Радикальної партії Олега Ляшка». Паралельно з цим він роздавав коментарі щодо ситуації в зоні АТО як заступник командира добровольчого полку «Азов». В «Азові» від речника доволі швидко відхрестилися, але у Мосійчука вже майоріла на горизонті політична кар’єра у Верховній Раді – він увійшов у список перспективної на той момент партії Ляшка на парламентських виборах.
«Радикали» увійшли до Верховної Ради, а галасливий Мосійчук став одним з найпомітніших представників фракції, запам’ятавшись регулярними перепалками та конфліктами. Крім політичних дебатів, Мосійчук проявляв активну участь у захисті активістів-патріотів – будь то футбольні ультрас чи підлітки, які зруйнували меморіальну дошку маршалу Жукову.
Епатажні вчинки застосовувалися не тільки до внутрішніх опонентів: нардеп публічно розстріляв портрет глави Чечні Рамзана Кадирова та пригрозив приїхати до нього в Грозний. За цей перфоманс Слідчий комітет РФ порушив проти Мосійчука кримінальну справу. У 2019 році з Росії йому прилетіла ще одна справа – за звинуваченням у нападі на російське посольство.
Якщо російським слідчим органам дістатися Мосійчука було важко, то українські правоохоронці у вересні 2015 року затримали нардепа прямо у залі Верховної Ради. Тодішній генпрокурор Віктор Шокін під час виступу в парламенті продемонстрував нардепам відео, на якому була зафіксована передача Мосійчуку хабарів за «правильні» депутатські запити та звернення (загальна сума – 450 тис. грн). Рада одразу проголосувала за зняття з колеги недоторканості і його було заарештовано. Депутат назвав запис сфабрикованим, через два місяці його відпустили на волю через закінчення строків арешту. Згодом позбавлення недоторканості та затримання були визнані судом незаконними, а Генпрокуратура у травні 2016 року відкликала клопотання про арешт.
У жовтні 2017 році на Мосійчука було скоєно замах – на виході з телеканалу «Еспресо» стався потужний вибух. Загинули охоронець нардепа та випадковий перехожий, самого Мосійчука доставили в лікарню з осколковими пораненнями. Серед ймовірних причин замаху «радикал» називав той самий розстріл портрета Кадирова.
А вже перед парламентськими виборами 2019 року Мосійчук розсварився з Ляшком, після чого колишні соратники почали публічно «топити» один одного. На вибори Мосійчук зареєструвався як самовисуванець по 94 округу у Василькові, але згодом зняв свою кандидатуру на користь «слуги народу» Олександра Дубінського (останній з листопада 2023 року перебуває під вартою за підозрою у держзраді).
Після того, як Мосійчук зав’язав з політикою, він перекваліфікувався у блогери. При цьому в тезах колишнього затятого націоналіста, який перебуває під російськими санкціями, стали пробиватися нотки, що часто резонують з ворожою пропагандою. Так, під час епідемії ковіду екснардеп активно поширював «антиваксерські» настрої. 15 лютого 2022-го Мосійчук записав відео, в якому впевнено стверджував, що ніякої великої війни з Росією не буде, і нагнітання істерії з цього приводу є елементами великої гри (справедливості заради, українська влада запевняла суспільство приблизно в тому ж самому). Щоправда, вже за кілька днів – 19 лютого – блогер змінив свою думку.
Після початку повномасштабного вторгнення Мосійчук активно веде свій Youtube-канал та інші пабліки. Позиціонує себе він як «журналіст, політв’язень, комбатант, народний депутат України VIII скликання, політик і громадянин».
Українські медіааналітики, що відстежують фейки, неодноразово ловили блогера на, м’яко кажучи, сумнівній інформації. Зокрема, портал StopFake викривав як підробку документ, який Мосійчук видавав за урядове розпорядження про підготовку евакуації Кабінету Міністрів до західних областей України.
Інститут масової інформації, аналізуючи фейки в TikTok, виявляв, що у маніпулятивному контенті в цій мережі вирізняються Ігор Мосійчук та екснардеп та колишній власник заборонених телеканалів NewsOne та «Наш» Євгеній Мураєв. Їх ловили на трансляції меседжів, що перегукуються з російськими пропагандистськими наративами, – зокрема, про «вигоду української влади від війни» або «неминучу перемогу Росії». Розбираючи конкретні відео Мосійчука, ІМІ стверджував, що вони побудовані «на хаотичному наборі емоційних тез, які не пов’язані між собою логічно і не мають джерел». Також Мосійчук послідовно просував тезу про «нелегітимність Зеленського», яку залюбки підхоплювали в Росії.
У травні 2025 року «викриття» екснардепа привернули до себе увагу української влади: РНБО запровадило проти нього персональні санкції (на додачу до старих російських). У липні того ж року Центр протидії дезінформації при РНБО повідомив, що відеохостинг YouTube заблокував на території України канали Мосійчука, а також оголошеного в розшук народного депутата Артема Дмитрука (недоступною в Україні є і Facebook-сторінка Мосійчука). Як пояснили в ЦПД, екснардеп систематично поширює меседжі, що збігаються з наративами російської пропаганди.
Підкорювачі всесвіту
Наприкінці березня 2025 року блогер вибрався з віртуального простору в реальний. У Відні в готелі Ritz-Carlton відбувся так званий Міжнародний саміт Української всесвітньої асамблеї щодо плану відновлення України після війни, одним з хедлайнерів якого був Мосійчук.
Кампанія тут зібралася різношерста: колишні колеги з парламенту – екснардепи Валерій Карпунцов (Блок Порошенка) та Андрій Помазанов («Народний фронт»), давній політтехнолог Вадима Новинського Кость Бондаренко, радник Митрополита Австрійського Владислав Антипін, адвокат-«ютубер» Юрій Демченко, який дає поради з імміграції в Німеччину, колишній заступник керівника офісів Держаудитслужби Андрій Іванський… При цьому головним спонсором цього емігрантського заходу став зовсім не Вадим Новинський, як всі спочатку підозрювали.
Втім, все це зараз майже не має значення, оскільки далі «всесвітнього саміту» справа не пішла – діяльність асамблеї зійшла нанівець, її Facebook-сторінка завмерла, а сайт більше не відкривається. Деякі ж засвічені в цій компанії персони від неї відверто відхрещуються.
«Я ініціював створення обʼєднання українців за кордоном і почав агітувати туди людей, – розповідає «Главкому» Валерій Карпунцов. – Хотів створити потужний український рух, який давав би такі можливості, створюючи механізми для взаємопідтримки, а також для привернення уваги до проблем української спільноти. Ігор Мосійчук на початку 2023 року сказав, що буде долучатися. Долучився також Денис Дзензерський (екснардеп з «Народного фронту», що входив до орбіти ексміністра МВС Арсена Авакова, – «Главком»), він підтримував як бізнесмен і колишній колега по парламенту. Так створилася ця асамблея».
Однак, зауважує Карпунцов, далі декількох публічних зібрань справа не пішла: «Ігор розгорнув широку власну медіакомпанію, причому із різношерстими політиками та особами. Коли він зі свого боку почав підтягувати всякий непотріб типу Шелеста (Олександр Шелест – колишній телеведучий телеканалу NewsOne, його Youtube-канал заблокований в Україні як такий, що поширює наративи російської пропаганди – «Главком») та інших українофобів, я не схотів, щоб це автоматично проєктувалося на мене, і наші дороги розійшлися з ідеологічних причин. Я на одному полі не сяду з такими україноненависниками і колаборантами, як Шелест».
«Інтелектуальні провокатори»
Тепер Мосійчук сконцентрувався на «Партії миру». Треба визнати, що сам по собі бренд – простий і звучний: під ним за належних зусиль можна виростити проєкт, який підбере частину колишнього електорату ОПЗЖ та «регіоналів» та тих втомлених війною виборців, яким можна спробувати продати обгортку «миру за будь-яку ціну». От тільки чи можуть реально розраховувати на допуск до потенційного виборчого процесу підсанкційні особи, які до того ж протягом довгого часу перебувають за межами України і асоціюються з російським впливом?
«Поки що це суто віртуальний проєкт, емігрантська тусовка без якоїсь політичної інфраструктури в Україні, – стверджує політтехнолог Андрій Золотарьов. – Не спостерігається і формування якихось медійних майданчиків. Мабуть, Мосійчуку просто сказали: «Пора, брат, пора» і він ось таким чином позначив себе. Новинський, напевно, не полишає надій якимось чином повернутися в українську політику. Але в процеси в Україні їх просто не пустять».
Соратник Вадима Новинського Кость Бондаренко, який, як і його патрон, перебуває під українськими санкціями, стверджує, що «Партію миру» в її нинішньому вигляді варто розглядати, скоріше, як «інтелектуальну провокацію», ніж як майбутній політичний проєкт.
«Мосійчуку ця ідея сподобалася, він зараз заходився не стільки навіть створювати організацію, скільки просувати ідею: в умовах, коли всі українські політичні партії виступають за продовження війни, створити такий широкий рух за мир, – розповідає Бондаренко. – Це – не партія, і, думаю, навряд чи найближчим часом у неї матеріалізується. Це просто інтелектуальна ініціатива, яка об’єднує людей з різними політичними позиціями. Насамперед йдеться про українську еміграцію в Австрії, Британії, Німеччині, Франції тощо. Ці люди були в абсолютно різних фракціях Верховної Ради, але мають бачення, як закінчити війну якомога швидше. І це не той мир, який просувають різні медведчуки, – для нас це абсолютно неприйнятно».
Бондаренко пояснює, що ідея Української всесвітньої асамблеї не «злетіла», бо для неї не вистачило організаційних ресурсів і людей: «Ідея була гарна, але, можливо, трошки передчасна».
Водночас соратник Новинського просить не перебільшувати залучення православного мільярдера з російським шлейфом в українську політику. «Він не ведеться наразі на жодні політичні речі, – стверджує Бондаренко. – Просто з’явилося дуже багато охочих використати та активізувати бренд «Партії миру». Ігор його зараз використовує, але що з цього вийде – поки ніхто не знає».
Втім Мосійчук та Новинський своїх зв’язків не приховують: вони разом відмічали у Відні цього року 9 травня. Окрім них та Бондаренка, на заході були помічені також депутат-втікач з групи «Довіра» Сергій Шахов, який перебуває в Україні в розшуку з 2023 року за умисне недекларування майна на загальну суму 88 млн грн, та «перша «тушка» українського парламенту Ігор Рибаков.
Мосійчук: «Я не можу заборонити росіянам транслювати свої тези – «екстреміста» та «терориста»
Сам Мосійчук в розмові з «Главкомом» запевняє, що до завершення війни вважає недоречними розмови про будь-які політичні проєкти. Рух «Партія миру» він називає «об’єднанням людей, які протиставляють себе «партії війни», які виступають за війну до останнього метра української землі та останнього українського життя».
«Це абсолютно проукраїнський рух, який вважає, що на цьому етапі перемогою України буде збереження державності і життя українців, – каже опальний підсанкційний ексдепутат. – Ідеологічно та політично він об’єднує абсолютно різних людей з різними поглядами, які розмовляють і українською, і російською, ходять в різні церкви, хтось вважає героєм Бандеру, хтось Ковпака, хтось жодного з них… Ми боремося за повернення миру та збереження державності і життя народу, а коли розпочнеться політичний процес – кожен розійдеться по своїх політичних та ідеологічних квартирах».
На питання, чи не важко їм всім боротися за мир в Україні, перебуваючи за кордоном, Мосійчук зауважує, що прихильники руху є і в Україні, але вони не проявляють себе через можливі репресії. «А в еміграції є різні люди: частина під санкціями, частина – ні, частина навіть з кримінальними провадженнями, але я впевнений, що, коли буде підписуватися мирна угода, все це буде «обнулено», – впевнений Мосійчук. – Ті ж санкції будуть зняті, вони не є конституційними, тому що не можна їх запроваджувати проти українських громадян. Буде ухвалене якесь одне судове рішення – і після цього вони всі посипляться як доміно. Проти мене ж немає жодного кримінального провадження! Якби вони були, була доведена моя співпраця з ворогом, а мене не могли дістати, то в цих санкціях була б хоч якась логіка».
На питанні, як же, власне, він та його соратники бачать досягнення миру із не надто адекватним кремлівським керівництвом, Мосійчук пускається в спогади про нереалізовані «Стамбульські угоди» 2022 року. До слова, Володимир Путін нещодавно заявляв, що Росія готова повернутися до мирних переговорів на базі саме тих домовленостей.
«Ця угода містила низку норм, скажімо так, на межі прийнятності, – розмірковує Мосійчук. – Але з тих пір ми нічого не здобули, але втратили та втрачаємо території. Росіяни вже кажуть не тільки про чотири області, а про «Новоросію» і з кожним кроком ми маємо все гірші умови до миру. Я не кажу, що треба погоджуватися з усіма умовами, що нам виставляють, але будь-який діалог заснований на компромісах. І, як на мене, зараз компроміс можливий і без великих втрат. Але вікно можливостей закривається».
Закиди, що він своєю риторикою працює на російську пропаганду, підсанкційний блогер, звісно, відмітає: «Я не можу заборонити росіянам транслювати тези, як вони мене називають, «екстреміста» і «терориста». Вони і Гончаренка (Олексій Гончаренко – нардеп від «ЄС») показують і ще багато кого. Але розкажу вам історію: моїй кумі-помічниці написали з «Росії 1», що хочуть взяти у мене коментар. Вона їм написала прямим текстом: «Ідіть на х*й!» Я не давав і не збираюсь давати інтерв’ю російським ЗМІ і взагалі не уповноважений вести жоден діалог з представниками Російської Федерації. Єдине що – через євродепутатів від Німеччини і Австрії ми налагодили певний діалог для пошуку зниклих безвісті. І то веду його не я, а представники родин, які шукають своїх родичів через цих депутатів і російського омбудсмена».
Щодо своїх стосунків з Вадимом Новинським, Мосійчук визнає, що час від часу спілкується з ним, але запевняє… що не знав, що тому належить ГО «Партія миру».
«У нас нормальні чисто людські стосунки з ним з часів роботи в парламенті, як, до речі, нормально до Новинського ставляться і багато його ідейних опонентів, – каже він. – Я з ним дуже часто дискутую у церковному питанні, бо я – прихильник Київського патріархату, а він – УПЦ (МП). Я хотів би, аби він мав більший стосунок до «Партії миру» і з його можливостями був би її двигуном. Але поки ми це не обговорювали – він мені не дзвонив, я йому не пропонував».
Поки що «інтелектуальна провокація» групи давно відірваних від українських реалій емігрантів виглядає радше як спроба застовпити перспективний бренд «миру» на майбутнє, ніж реальний політичний проєкт. Тим більше що конкурентів на цьому полі у них вистачатиме і всередині країни. І це той випадок, коли стежити варто не стільки за самими гаслами, скільки за тим, хто за ними стоїть. А з бекграундом у віденських «миротворців» – очевидні проблеми.
Павло Вуєць, «Главком»
