Міністр у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб Віталій Безгін перейшов до уряду з Верховної Ради під час останнього перезавантаження у липні 2026 року
Державна політика щодо внутрішньо переміщених осіб – яскравий приклад прислів’я про сімох няньок.
Вперше Міністерство з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб було створено ще до повномасштабної війни – у 2016 році. Після зміни влади у 2019 році напрямок ВПО передали до Міністерства ветеранів, а у 2020-му – до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій. Наприкінці 2024-го Мінреінтеграції перейменували на Міністерство національної єдності (нині вже теж «покійне»), яке перейнялося не стільки внутрішніми переселенцями, скільки долею українців за кордоном. У підсумку питання ВПО було розпорошено між Міністерством розвитку громад та територій та Мінсоцполітики.
Під час останнього перезавантаження уряду у липні 2026 року Мінрозвитку змінило назву на Міністерство з відновлення, інфраструктури та транспорту. А низка його функцій у сфері регіональної політики перейшла до новоствореного Міністерства у справах громад, територій та внутрішньо переміщених осіб.
Очолив відомство колишній народний депутат від «Слуги народу» Віталій Безгін – головний парламентський експерт з питань адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, який добре знає проблеми громад зсередини. У Верховній Раді цього скликання він сім років працював у комітеті з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.
Розмови про перехід Безгіна до уряду ходили давно та посилилися після того, як в опалу Офісу президента після відставки Андрія Єрмака потрапив його ставленик, на той момент віцепрем’єр з відновлення–голова Мінрозвитку Олексій Кулеба. В уряді Сергія Корецького місця Кулебі очікувано не знайшлося, а Безгін, нарешті, пішов на підвищення.
В інтерв’ю «Главкому» новий міністр розповідає про те, чому чинна система не відображає реальну кількість переселенців, як нещодавно ухвалений закон спростить життя ВПО та анонсує появу «українського Airbnb» для пошуку житла та роботи.
Чи безболісно відбувається поділ функцій між вашим міністерством та Мінвідновлення?
Абсолютно нормально і органічно. На початку каденції нового уряду ми ухвалили два положення, якими, в принципі, розмежували сфери повноважень. Зараз вже отримали повну юридичну незалежність, оскільки наше міністерство не є правонаступником попереднього і утворюється з нуля.
Станом на зараз призначено вже п’ять з шести заступників міністра, у штат набрано понад 100 осіб – тобто більше 30%, що є вимогою регуляторки для повної юридичної автономії. Жодних перепон взаємодії з міністерством інфраструктури в цьому процесі у нас немає – все органічно, дружньо і нормально.
Що саме відбувається з незавершеними програмами попереднього міністерства? Скільки людей, які працювали в попередньому міністерстві, перейшло до новоствореного?
Реорганізація міністерств не означає зупинку вже розпочатих проєктів чи втрату людьми права на державну підтримку. Програми, які раніше координувало Мінрозвитку, продовжують реалізовуватися в межах повноважень Мінрегіону та Мінінфраструктури.
До прикладу – «єВідновлення». Держава продовжує виплачувати компенсації за пошкоджене житло, фінансувати житлові сертифікати. Так само триває реалізація й інших програм та проєктів. Доносимо це і до наших партнерів: ми повністю забезпечуємо наступність управління, виконання зобов’язань перед людьми та громадами, а також подальше залучення коштів державного бюджету та від міжнародних партнерів.
Щодо кількості людей. Процес переходу та формування структурних підрозділів ще триває. Деякі підрозділи формуємо з нуля, як щодо ВПО, оскільки це нова політика. Тому остаточні цифри щодо кількості працівників поки передчасно озвучувати.
«Ми хочемо зробити щось на кшталт нашого Airbnb»
Офіційна статистика щодо ВПО вже давно тримається на одному рівні – близько 4,6 млн осіб. У червні цього року омбудсман Дмитро Лубінець заявляв, що чинна система не дозволяє відстежувати реальну динаміку переміщення громадян: невідомо, скільки людей виїхали за кордон, повернулися додому або перемістилися на тимчасово окуповані території. Чи плануються зміни в системі обліку ВПО?
Я погоджуюся з паном Дмитром, що система, по-перше, недосконала, по-друге, коли людина потрапляє в цей перелік, надалі виникають проблеми через те, що законодавче й підзаконне забезпечення не передбачають подальших кроків.
22 жовтня набув чинності новий закон «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», який адаптує підходи до ВПО під реальність. І, безумовно, коли цей закон почне працювати, ці інструменти будуть покращуватися. Зараз ми переживаємо певний транзитний період: політика щодо ВПО багато в чому переходить від Міністерства соціальної політики до нашого. З’являться алгоритми, які орієнтуються на різні потреби ВПО. І, безумовно, потрібні інструменти, які дозволятимуть виключати з бази даних ВПО тих громадян, які отримали відповідний рівень підтримки. Наразі це не передбачено чинним регулюванням.
Тобто наразі статус ВПО – безлімітний?
Так, зараз немає критеріїв, які призводять до зміни цього статусу. Відсутній перелік умов, у разі досягнення яких він би втрачався. І в цьому – ключова проблема.
Зауважу, що мова не йде про запровадження можливості формально позбавляти людей статусу. Ми маємо забезпечити зрозумілий і справедливий порядок обліку, щоб він відповідав реальній життєвій ситуації та потребам внутрішньо переміщених людей.
Які саме норми нового закону про забезпечення прав і свобод ВПО ви вважаєте ключовими? Що він конкретно змінить для цих громадян?
Ключове – перехід від обліку ВПО до системної роботи з потребами людей. Попередньому закону вже понад 10 років. За цей час змінилися і масштаби переміщення, і проблеми, з якими стикаються люди. Довідка та виплата на проживання не вирішують питання житла, роботи, доступу до медицини чи соціальних послуг. Потрібен цілісний підхід до супроводу ВПО: від евакуації та оцінки потреб людини до інтеграції її в новій громаді або, якщо це безпечно, повернення додому.
Для цього змінюватимемо систему роботи з даними. Плануємо створити єдину інформаційну базу ВПО та електронний кабінет, де буде вся історія переміщення людини та актуальні саме для неї потреби. Для когось найбільш принциповим є питання роботи, а для когось – соціальні послуги. Запуск такої бази має спростити взаємодію людини з державою і прибрати необхідність щоразу збирати одні й ті самі довідки.
Як саме цей цілісний супровід працюватиме на практиці – від моменту виїзду людини до її облаштування на новому місці?
Цикл ВПО починається з підготовки до евакуації, потім відбувається евакуація (транзитний центр, місця тимчасового проживання), далі – інтеграція в громаду, забезпечення житлом та роботою.
Давайте реалістично подивимося на прикладі будь-якого мешканця Донецької області – якою є ключова причина відмови від переїзду на іншу територію? Банальне нерозуміння майбутнього: куди він потрапляє, що там буде з роботою, із житлом, де будуть навчатися діти… Крім того, від моменту вивезення людини до транзитного центру далі система супроводу не до кінця відпрацьована.
Є хороший приклад Харківської області, де працює система «Поруч», яка стосується супроводу евакуації. Ми зараз беремо її на рівень міністерства і будемо масштабувати на всю країну. Це означає, що за кожним етапом буде прізвище конкретного відповідального та конкретна установа, а не колективна безвідповідальність.
Друга історія. Зараз це прозвучить гучно, але ми хочемо зробити щось на кшталт нашого Airbnb (відомий міжнародний сервіс для бронювання житла – «Главком»): коли наш громадянин, який очікує на евакуацію, зможе обрати громаду, яка готова його прийняти і забезпечити житлом та роботою. Зрозуміло, що для того, аби розгорнути цю систему, потрібен час, потрібні IT-фахівці, фінансові ресурси і безпосередньо взаємодія з громадами. В кожному з цих напрямів вже ведеться робота, зокрема, шукаються донори.
Комунікація з громадами – трохи важчий кейс, але, напевно, в цій царині добре, що зараз питання громад і ВПО зібрані під дахом одного міністерства.
Іноді у людей виникають складнощі з отриманням статусу ВПО. Наскільки це поширена проблема?
В принципі, діючі процедури працюють. Є можливість оформити цей статус в онлайн-режимі, діяти через ЦНАП, соціальні центри. Тобто перепон як таких, на моє переконання, немає. Чи маємо ми зважати на те, що людський фактор на місцях може мати місце? Безумовно, таке трапляється у великій країні. З цим будемо точково працювати.
Який зараз масштаб потреби в соціальному та тимчасовому житлі для ВПО?
Потреба зростає щодня. Подивіться на людей, які виїхали з Олешок: вони починають з нуля, часто без речей. І без дому. У черзі на житлові ваучери для ВПО з тимчасово окупованих територій уже понад 36 тис. людей.
Які конкретні житлові програми міністерство планує фінансувати у 2027 році? Які з них мають гарантоване фінансування в бюджеті на 2027 рік, а які насамперед залежать від донорів?
Держбюджет на 2027 рік ще перебуває в процесі ухвалення. Міністерство сформувало бюджетний запит, передбачивши фінансування ключових житлових програм як за рахунок державного бюджету, так і за підтримки міжнародних партнерів.
Загальний обсяг фінансування житлових програм на 2027 рік у бюджетному запиті становить 30,5 млрд грн – на 10,8 млрд грн більше, ніж у 2026 році. Підтримка за всіма напрямами охопить понад 50 тис. людей.
Зокрема, на компенсації за пошкоджене житло передбачено 3,4 млрд грн, за знищене житло – 17 млрд грн. Із цієї суми 11,5 млрд грн передбачено з державного бюджету, ще 5,5 млрд грн – за підтримки Банку розвитку Ради Європи.
На житлові ваучери для внутрішньо переміщених осіб із тимчасово окупованих територій передбачено 10,1 млрд грн. З них 8 млрд грн – внутрішні кошти, ще 2,1 млрд грн – фінансування Банку розвитку Ради Європи.
Водночас реальна потреба в коштах значно перевищує передбачені обсяги, особливо за програмами компенсацій за знищене житло та житлових ваучерів для ВПО з тимчасово окупованих територій. Тому міністерство працює на всіх рівнях – з урядом, парламентом і міжнародними партнерами, – щоб забезпечити стабільне, прогнозоване та достатнє фінансування житлових програм.
Окремий напрям – розвиток соціального житла. Міністерство працює над проєктом за підтримки Європейського інвестиційного банку обсягом 100 млн євро. Він передбачає пілотне будівництво соціального житла у двох-трьох відібраних громадах.
Держава одночасно каже про інтеграцію ВПО в нових громадах і про створення умов для їхнього повернення. Який із цих сценаріїв наразі є пріоритетним? Чи не суперечать вони один одному?
Суперечності між цими підходами немає. Ми зараз перебуваємо в тривалій повномасштабній фазі війни. Зрозуміло, що коли людина прожила в новій громаді два-три-чотири роки, у неї там, напевно, є робота, діти пішли до школи. Це певною мірою і є інтеграція. Водночас, якщо ми не будемо принаймні формувати політику щодо повернення наших громадян, то що ми можемо отримати за наслідками війни?
Уявімо, що ми звільнили нашу територію, але на ній немає житла, немає громадян, немає роботи. Як наслідок, ця територія буде порожньою. Ми вже цим складом уряду ухвалили нарешті підзаконні акти щодо функціональних типів територій, де, зокрема, є окрема категорія територій постійної зони ризику, прикордонних із Росією та Білоруссю.
На основі цього, у контексті цих територіальних громад, ми плануємо напрацювати окрему політику. Безумовно, з підвищеним безпековим фактором: тобто і по завершенню повномасштабної війни ми маємо говорити про наявність укриттів, підземних шкіл, підземних садочків тощо. Звісно, це потребує додаткового великого фінансового ресурсу, який станом на зараз в державному бюджеті не закладений. Просто тому що зараз на цих територіях – зона активних або можливих бойових дій.
«Програма компенсації оренди житла для ВПО не спрацювала»
Як зараз організована евакуація людей з регіонів, де тривають активні бойові дії (того ж Херсона), і чи вистачає у громад ресурсів для прийому переселенців?
Звісно, ситуація непроста. Якщо беремо, до прикладу, Південь, там є своя специфіка: громадяни, в принципі, не хочуть виїжджати – якщо не за межі Херсонської громади, то за межі Херсонської або Миколаївської областей.
У осінньо-зимовий період, з урахуванням того, яка важка зима на нас очікує, наше завдання – розширити кількість транзитних центрів для евакуації. Очевидно, що вони також будуть використовуватися як «точки стійкості» або пункти незламності, тому будуть забезпечені укриттями, генераторами і подібними речами. Для людей із зони активних бойових дій це може бути опцією для безпечнішого й комфортнішого перебування в зимовий період. Тож ми нарощуємо кількість таких центрів: наприклад, протягом двох тижнів саме під евакуацію з Херсонщини ми плануємо відкрити додатковий центр у Миколаєві.
Раніше ви зазначали, що укриття мають стати обов’язковим елементом шкільних маршрутів на прифронтових територіях. А хто має гарантувати цю безпеку дітей на практиці? Якщо місцева влада не виділяє гроші на укриття, де закінчується автономія громади і починається відповідальність центральної влади і ваша персонально як міністра?
Конкретно цей проєкт – це, скоріше, не про розподіл, а про консолідацію зусиль. Наприклад, у Харківській та Херсонській областях у нас є побудовані підземні школи, і постала проблема, щоб безпечно дитину доставити до цієї точки. У тому ж Херсоні по дві одиниці комунального транспорту уражають дронами щодня, відповідно, народилась ідея, що треба будувати укриття безпосередньо вздовж маршрутів.
Обласні військові адміністрації визначили необхідні маршрути. Наступним кроком було знайти кошти на будівництво укриттів. Загальна потреба – 1,4 млрд грн. Громади-донори оцінили свої можливості й підтвердили готовність виділити близько 800 млн грн. Тобто громади об’єднали ресурс і ми разом забезпечили фінансування цих укриттів.
У таких умовах важливо не перекладати відповідальність одне на одного, а спільно шукати рішення. Громади визначають потреби та спрямовують власні ресурси, держава координує процес. В умовах війни саме така взаємодія дає змогу швидше реагувати на потреби.
800 млн закрили, а ще 600 млн? Скільки укриттів профінансовано і коли їх планують облаштувати?
Обласні військові адміністрації прифронтових регіонів уже законтрактували й почали встановлювати укриття майже на половину виділених коштів.
Також залучаємо кошти міжнародних партнерів. Зокрема, фінансування для облаштування ще близько 90 мобільних укриттів планує надати Коаліція укриттів цивільного захисту.
Що робитиме міністерство, якщо громада під різними приводами відмовиться співфінансувати необхідні заходи?
Регіони центру і заходу України наразі майже на 100% виконали план фінансування.
Через погіршення безпекової ситуації в Києві та інших містах багато людей переїжджає у відносно безпечні регіони, насамперед на захід України. І стикаються з законами ринку, які працюють навіть під час війни, – ціни на оренду різко злетіли і б’ють рекорди. Навряд чи держава за порожнього бюджету розглядає компенсацію вартості житла для таких «імпульсивних» ВПО, але чи існують якісь механізми, які допомогли б у пошуках такого прихистку?
Питання тут не тільки в грошах, це проблематично з точки зору реалізації. У нас в бюджеті на цей рік була закладена відповідна програма, яка, щоправда, стосувалася не тих громадян, які вирішили з Києва до Львова переїхати на зиму, а компенсації оренди житла для ВПО. На превеликий жаль, ця програма показала свою неефективність. І причина не в тому, що хтось з уряду чи органів місцевого самоврядування погано відпрацював, а в тому, що у нас поки що відсутній легальний ринок оренди житла.
Давайте казати чесно: житло здають за кеш і особливого бажання реєструватися та вести цю господарську діяльність максимально прозоро, щоб отримати компенсацію з боку держави, у орендодавців немає. Думаю, якби ми запровадили аналогічну програму для людей, які хочуть виїхати на зимовий період, результат був би такий самий. Тому, на превеликий жаль, це не працює.
Можливо, варто було розглянути спрощений податковий механізм для орендодавців?
Сьогодні значна частина ринку оренди житла перебуває в тіні. Одна з причин – відсутність зрозумілої та справедливої моделі, вигідної і державі, і власникам житла, і орендарям. Тому в межах житлової реформи Мінрегіон якраз працює над розвитком і реформуванням ринку оренди. У підсумку маємо створити умови для розвитку повноцінного комерційного ринку та водночас надати державі дієві інструменти для реалізації житлової політики.
У другій частині інтерв’ю Віталія Безгіна «Главкому» читайте про те, що здивувало його в уряді після роботи у Верховній раді, чи виношують в уряді плани укрупнення громад, та чому у Віталія Кличка є проблеми з арифметикою.
Павло Вуєць, «Главком»
