Росія посилює удари по українських металургійних підприємствах, у той час як її власні виробники продовжують постачати частину продукції на міжнародні ринки, зокрема до ЄС. Це створює для російської металургії додаткову конкурентну перевагу та потребує жорсткішої санкційної політики з боку України і партнерів, пише NV.
За останній місяць російські ракети вдарили щонайменше по чотирьох українських підприємствах – «Запоріжсталі», «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Каметсталі» та Дніпровському металургійному заводу. Є загиблі та поранені, частина виробництв зупинена.
На «АрселорМіттал Кривий Ріг» були пошкоджені ключові виробничі об’єкти, через що частину процесів довелося призупинити. «Запоріжсталь» і «Каметсталь» після атак повністю зупинили виробництво.
Для української металургії це чергова хвиля втрат після окупації частини підприємств Донбасу у 2014 році, знищення та захоплення великих активів у Маріуполі, Авдіївці та інших містах у 2022 році, а також втрати Покровської вугільної групи у 2024–2025 роках.
Попри це, галузь змогла частково відновити виробництво, перебудувати логістику та адаптуватися до дефіциту електроенергії. Але нова серія ударів безпосередньо зупиняє роботу підприємств – це означає втрату робочих місць, податкових надходжень та експортної виручки.
Окремою проблемою залишається нерівна конкуренція на зовнішніх ринках: поки українські заводи витрачають кошти на відновлення та працюють в умовах воєнних ризиків, окремі російські металургійні компанії продовжують постачання до Євросоюзу.
Зокрема, попри санкції та обмеження, російські компанії НЛМК, «Євраз» та інші зберігають доступ до європейського ринку. Тільки у 2026 році Росія має можливість поставити до ЄС близько 3 млн тонн слябів у межах чинних винятків та перехідних періодів.
Водночас українська металургія стикається з додатковими обмеженнями – дією CBAM та новими імпортними квотами ЄС, які скоротили можливості експорту української сталі.
Видання наголошує: у таких умовах Україна має домагатися повного закриття для російської металопродукції тих ринків, які досі залишаються доступними, використовуючи головний аргумент: російські атаки зменшують українське виробництво, та створюють додатковий простір для російських конкурентів. У результаті Україна втрачає виробництво, експорт і податки, тоді як російські компанії отримують можливість збільшувати частку на зовнішніх ринках.
Гірничо-металургійний комплекс залишається одним із ключових секторів української економіки, забезпечуючи валютну виручку, зайнятість, податкові надходження, а також вантажну базу для залізниці та портів. Тому атаки на металургійні підприємства пропонується розглядати не лише як удари по окремих виробництвах, а як системний тиск на економічну основу України.
У такій ситуації українська сторона має посилювати аргументацію перед ЄС: країна-агресор не повинна отримувати конкурентну перевагу від знищення промисловості держави, проти якої веде війну.
Раніше видання Kyiv Independent з’ясувало, що Бельгія досі активно імпортує російські сталеві напівфабрикати. А власник НЛМК, олігарх і близький соратник путіна Володимир Лісін, який перебуває під санкціями України, Канади та Австралії, залишається поза санкційними списками ЄС.
Зараз рф забезпечує 58% імпорту сталевих слябів до Євросоюзу. Третина цих поставок йде саме до Бельгії, де два заводи Лісіна продовжують працювати фактично у передмісті Брюсселя. Виходить дивна ситуація: Європа декларує економічний тиск на Кремль, але залишає лазівки, які дозволяють російським олігархам заробляти мільярди навіть під час війни. І приїжджати до Брюсселю, як до себе додому.
