З обережно хорошого. Потихеньку, бачимо, як змінюється рамка переговорного процесу.
Хоч росіяни знову виставили Мединського як керівника російської переговорної групи, який асоціюється виключно з пропагандистською і водночас імітаційно-переговорною позицією РФ, все ж, сам перелік питань дещо змінився, і не так звані російські «першопричини» тепер домінують на порядку денному. І, навіть, не питання територій.
Судячи з публікацій у різних ЗМІ, одним із значимих питань є бачення архітектури безпеки Європи, і це є великий плюс. Не дивлячись на триваючий терор Росії українського цивільного населення та певні протиріччя між Європою/Україною та США у цьому питанні (Європа наполягає на зупинці військових дій, і далі обговоренні комплексу питань, у тому числі архітектури безпеки; США вважають, що ці питання мають розглядатись одночасно, включаючи відновлення роботи Ради Росія-НАТО).
Така зміна порядку денного є плюс, бо дійсно є значимим питанням, у тому числі для РФ, повертаючи, допускаю, Кремль на землю, тобто, до реалій. З самого початку війни (ще з 2014 року, а після 2022 року – тим більше) російська влада торгувала шантажем.
Що захопить ще більше українських територій, якщо Україна добровільно не поступиться конкретними областями. Що застосує ядерну зброю, якщо Захід і далі допомагатиме Україні, як мінімум – нарощуватиме гібридні дії.
Таким чином, Кремль проявляв не лише силову компоненту, а й намагався змістити порядок денний переговорів, коли на поступки повинні йти усі, крім самої РФ, яка розпочала війну проти України, розірвала відносини із Європою і зруйнувала існуючу систему безпеки.
А також, намагаючись перекласти вину за війну на інших, мовляв, Росія не напала, а «захищається». Хоча чим довше триває війна, тим більше жахливих фактів, які доводять ненависницьку російську сутність по відношенню до України.
Але є і зворотні наслідки. Росія своїми діями сама призвела до формування нової стратегії стримування, НАТО 3.0 та того, що Україна де-факто є і буде вагомою складовою європейської безпеки загалом.
І те, наскільки ізоляціоністською (по відношенню до РФ) буде нова архітектура стримування напряму залежить від того, чи готова Росія, нарешті, зупинити військові дії (без маячні «першопричин»), чи буде далі продовжувати військовий курс, включаючи прямі загрози Європі (маю на увазі розташування балістичних установок на території Білорусі).
Кремль звик до СВО, замість реальної політики, у всьому – коли все як гібридність або хто кого перешантажує. Мабуть, роблячи ставку на те, що реальна системна політика (особливо, у демократичних країнах, де є громадська думка) потребує часу і не може швидко перебудовуватись.
Але коли ця політика, все ж, перебудовується (а Європа до цього йде), то далі йтиметься про десятиліття втілення нових підходів. Тобто, однозначно стратегічний програш РФ.
Тому якщо Росія не хоче наступні десятиліття провести у власно обраному форматі ізоляціоністськоі концепції «стіни», то час уже притомно дивитись на реалії. І дійсний порядок денний переговорів, такий, що відповідає реаліям, має спонукати до результату.
