Ніч на 25 червня видалася для окупованого Криму темною в прямому сенсі. Під ударом опинилися Таврійська і Балаклавська ТЕЦ, і півострів занурився у блекаути – Сімферополь, Севастополь, Євпаторія, Ялта, яку на якийсь час знеструмило повністю. Фіксували потужний вибух у районі аеродрому «Кача». Окремо уражали радари й мости на окупованих територіях, якими перекидали війська й боєприпаси.
Самі по собі ці удари – вже неприємність. Але цікавіші вони в поєднанні з тим, що останнім часом фіксує українська розвідка: Росія стягує протиповітряну оборону до Москви, Валдаю і Керченського мосту. Навколо столиці – сотні пускових С-400, С-500 і «Панцирів», на Валдаї формують окрему дивізію ППО. А на інших напрямках лишається по кілька пускових на величезні ділянки.
Ось тут і ховається головне. Протиповітряна оборона – ресурс кінцевий. Кожна пускова, яку стягнули під Москву берегти спокій керівництва, – це пускова, знята з прикриття фронту й тилових заводів. Захищаючи владу, Кремль фізично оголює все інше. І це навіть не українська оцінка – це їхня власна логіка пріоритетів, яку видно неозброєним оком.
Зеленський, коментуючи Крим, сказав, що операція чітко прорахована, і що за умови передачі погодженого партнерами озброєння Україна оперативно забезпечить умови, коли Росія буде змушена обрати мир.
І тут потрібна чесність. Ця теза прямо обумовлена рішенням партнерів про зброю, якої ще не передали. Це гіпотеза з умовою, а не доконаний факт, і подавати її чесно означає не видавати бажане за дійсне. Поки що ми бачимо не «примус до миру», а створення передумов для нього.
Що з цього для України. Кримський напрямок перестав бути просто фронтом – він став дзеркалом російських пріоритетів. Чим більше ППО стягують берегти Москву й міст, тим очевидніше, що Кремль обирає, що йому насправді дороге. А все, що поза цим вибором, – і фронт, і тилові НПЗ – лишається дедалі відкритішим.
