• Завантаження...
  • Завантаження...
  • Оновлено о 07:23
  • Завантаження...

Світ не ділиться на трьох. Що 19 листопада 2026 року змінило для України, Росії, та Європи?

 «Уся війна ґрунтується на обмані»
Сунь-цзи

19 листопада світ побачив дві зустрічі в один і той самий день. У китайському Шеньчжені на полях саміту АТЕС уперше в історії за одним столом сіли Дональд Трамп, Сі Цзіньпін і Володимир Путін. Троє лідерів, троє ядерних держав, і спокуса, яку російська пропаганда не приховувала: поділити світ, як колись у Ялті. А в Берліні цього ж дня зібралася коаліція охочих – понад тридцять країн, які фактично сказали трьом: ви помилилися, світ не закінчується на вашому столі, є інші країни та інші коаліції.

Хід був вивірений до дня: однакова дата, однакова увага світових медіа. Але принципи – діаметрально протилежні. В одному місці говорили про сфери впливу, в іншому – про право народу на власну державу. І тут починається багато «але».

Шеньчжень: зустріч трьох, яка виявилася зустріччю двох…

Формально це був саміт трьох. По суті – розмова двох, до якої запросили третього. Трамп спершу окремо провів годинну зустріч із Сі, а з Путіним поговорив приблизно 40 хвилин на полях пленарного засідання. Сама тристороння розмова тривала близько півтори години. І навіть радник Кремля Юрій Ушаков після зустрічі з Трампом визнав, що жодна зі сторін не зробила «особливо важливих заяв». Для дипломатії, яка звикла роздувати кожен потиск руки, це майже визнання порожнечі.

Основний напрям розмови теж показовий – економіка, а не війна. У підсумковому тексті, який оприлюднила китайська сторона, йдеться про стратегічну стабільність, міжнародну безпеку та нарощування виробництва й постачання нафтопродуктів. Торгівля, енергоносії, технології, штучний інтелект, мита, термін «торговельного перемир’я» між США та Китаєм – ось справжній порядок денний Вашингтона й Пекіна. Росія в цьому порядку денному – сировинний додаток, а не співавтор світового устрою.

Я думаю, що двоє точно домовилися, а третій не зміг ані себе показати, ані вирішити свої питання. Про це говорять навіть деталі протоколу: різні місця під час фото, різні столи, різна тривалість зустрічей. Журналісти помітили, що на груповому фото Сі не дозволив Путіну стати поруч із Трампом і вказав йому місце збоку. У Китаї протокол – це не дрібниця, а мова влади. І цією мовою Пекін сказав чітко: господар тут один, і це не Москва.

Сі Цзінпін жестом вказав російському диктатору куди слід ставати

Російська пропаганда перегнула…

Напередодні Шеньчженя російські медіа малювали картину «нової Ялти»: три великі держави, один стіл, нова карта світу. Реальність виявилася скромнішою. Місця та лідери визначені, проблеми визначені, і головні проблеми – це економіка. Не Україна, не НАТО, не «нова архітектура безпеки за російськими лекалами».

Пропаганда завжди грає на внутрішню аудиторію, і саме тому перегин такий небезпечний для Кремля. Коли обіцяєш своїм громадянам тріумф рівня Ялти, а показуєш фото, де господар саміту відсуває тебе вбік, виникає розрив між очікуванням і реальністю. Цей розрив доведеться чимось заповнювати – і, як показує досвід, Кремль заповнює його не дипломатією, а ракетами.

Спільне фото Путіна із західними політиками, у точу числі з главами урядів Канади та Австралії

Спільне фото Путіна із західними політиками, у точу числі з главами урядів Канади та Австралії
фото: Getty Images

Тайвань: постріл не в ногу, а в голову…

Найбільш неадекватний і водночас найнебезпечніший можливий результат переговорів – це посилання, що з’явилися в інтернеті: нібито Трамп заявив, що не підтримує незалежність Тайваню. Наголошу: на момент написання це до кінця не підтверджено. Утім, ґрунт для таких чуток є – ще у травні, після візиту до Пекіна, Трамп застерігав Тайвань від проголошення незалежності, а Тайбей у відповідь заявив, що він є суверенною і незалежною державою.

Якщо така заява прозвучить офіційно, це буде навіть не постріл собі в ногу, а постріл у голову. Для Конгресу, який Трамп щойно втратив на проміжних виборах, і для американського електорату відмова від країни, яку США десятиліттями підтримували – найгірший маркер для чинної влади. Закон про відносини з Тайванем – не абстракція, а двопартійний консенсус. Здати Тайвань означає сказати всім союзникам: американська підтримка має термін придатності.

Тому результат такої заяви ще не відомий. Але один урок уже очевидний: кожен, хто думає, що можна торгувати чужою державністю заради економічних поступок, має пам’ятати – сьогодні це Тайвань, завтра будь-хто інший. І саме тому Україна уважно слідкує за кожним словом із Шеньчженя.

Берлін: коаліція, яка нагадала, що світ не ділиться на трьох…

Зате вже відомий результат зустрічі в Берліні. Канцлер Фрідріх Мерц разом із президентом Франції Емманюелем Макроном і прем’єр-міністром Великої Британії Енді Бернемом зібрали лідерів понад тридцяти країн. Підсумок чіткий: Україну підтримуватимуть, гроші на боротьбу з агресією будуть. Учасники широко підтримали пропозицію Єврокомісії про додаткові 45 млрд євро для України на 2027 рік.

Мерц сформулював і політичну рамку: війна має завершитися так, щоб Україна зберегла територіальну цілісність, мала сильні гарантії безпеки і була вбудована в європейську систему безпеки. Він прямо назвав зустріч Трампа, Путіна й Сі «фотосесією» і заявив, що «ялтинський формат» не може принести миру. Європа готова говорити з Росією, але разом з Україною та США, на нейтральному майданчику, наприклад в ОАЕ, а не за спиною Києва.

Найважливіше – Європа нарешті усвідомлює небезпеку, яку несе Росія в разі наближення до кордонів НАТО. Прем’єр Польщі Дональд Туск сказав, що Путін не є і ніколи не буде другом Європи. Прем’єрка Данії Метте Фредеріксен попередила, що зустрічі з Путіним лише додають йому зухвалості. Це вже не мова стурбованості, а мова тих, хто розуміє: Україна – це передній край їхньої власної безпеки.

Політика – це обман…

Британський військовий теоретик Безіл Ліддел Гарт, творець «стратегії непрямих дій», вибудував свою теорію на давній думці Сунь-цзи: війна – це шлях обману. Перенесіть цю формулу на політику, і отримаєте єдине правило, яке чітко засвоїла Росія. Обман для Кремля – не тактичний прийом, а стратегія: обіцяти перемир’я й готувати наступ, говорити про мир і бомбити енергетику.

Подивіться на підсумки дня. Після Берліна є заяви, цифри, рішення, конкретні формати майбутніх переговорів. Після Шеньчженя – загальна декларація без жодного слова конкретики щодо України, «гарна атмосфера» в описі Ушакова та обіцянка Трампа розповісти подробиці пізніше. Однакові дати – різні результати.

А ось одне з найцікавіших висловлювань представника Росії Ушакова – про «врегулювання українського конфлікту». Чому ніхто не виправляє: це не «український конфлікт», а російсько-українська війна, яку розпочала і продовжує вже понад 12 років Росія? У самій формулі закладено обман: агресор прибирає себе з назви війни і пропонує світові «врегулювати» проблему, яку сам створив. Мова – це теж поле бою, і на ньому не можна поступатися.

Ядерний чемоданчик як аргумент

Показ ядерного чемоданчика – це знову погроза всім. Путін у Китаї, але чемоданчик тут, поруч, у кадрі. Меседж простий до примітивності: вам треба боятися! Коли немає економічних аргументів, немає союзників, готових ризикувати заради тебе, і немає перемог на фронті, лишається тільки один аргумент – страх.

Символічно, що в Шеньчжені саме Сі Цзіньпін назвав ядерну зброю дамокловим мечем над людством і закликав до світу без неї. Тобто господар саміту публічно говорив мовою, протилежною до мови ядерного шантажу. Чемоданчик, привезений до Китаю, адресований не лише Заходу – це нагадування і самому Пекіну, що Росія хоче залишатися в клубі «великих» хоча б через загрозу.

Анкоридж не дорівнює Шеньчженю…

Для Росії, на жаль для неї, Анкоридж не дорівнює Шеньчженю. В Анкориджі в серпні 2025 року Путін отримав червону доріжку, окремий формат і відчуття рівності з президентом США. У Шеньчжені він – один із трьох, гість на чужому майданчику, учасник спільного фото, де його місце визначив господар.

Не те місце, не та тема, не той результат, не той рівень прийняття – усе не те. Тема – економіка, а не Україна. Результат – декларація про нафтопродукти, а не «велика угода». Рівень – протокольна зустріч на полях економічного форуму, а не історичний саміт. Політика – це обман, і постійний обман з боку Росії нарешті знайшов зустрічну реакцію: її просто перестали сприймати так серйозно, як вона цього прагне.

Після приниження – «відплата»…

Що робить Росія після приниження? Спершу терпить, а потім мститься. Ще 17 листопада, за два дні до саміту, Україна вразила Керченський міст і зруйнувала центральну автомобільну частину цієї ключової споруди. Уже в Шеньчжені Путін заявив, що після ударів по мосту переговорів не буде, і пообіцяв «значно болючішу» відповідь. Іншими словами, у Китаї він говорив про мир, а думав про помсту.

Лють зараз переповнюватиме Кремль після Ялти, яка не відбулася. Бо такий менталітет: головний принцип – нищити, карати й убивати, шукаючи в цьому сенс більше для себе, ніж для інших. Найголовніше – тримати своїх у вузді, а з іншими «якось розберемося». Удари по енергетиці, по містах, по цивільних – це не військова логіка, а логіка покарання.

Ціна не важлива. Маршалу Жукову приписують цинічне «баби ще народять», і незалежно від того, чи казав він це насправді, фраза точно описує ставлення російської держави до людей. Людське життя і доля – пил для російської машини. Кожне життя має свою ціну, але перед каральною машиною всі рівні, і свої, і чужі…

Прогноз: що далі для Росії, Китаю, України та Європи

Для Росії. Найближчі тижні – це ескалація як компенсація за дипломатичне приниження: масовані удари по енергетиці напередодні зими, жорстка риторика, ядерні натяки. Водночас Кремль продовжить грати в «готовність до діалогу» для Вашингтона, щоб не втратити Трампа остаточно. Але простір для маневру звужується: Китай показав, що Росія для нього – партнер, а не рівня, Європа фінансово забезпечила Україну на 2027 рік, а Конгрес США тепер менш поступливий.

Головна загроза для Москви – економічна. Якщо США та Китай домовляються про торгівлю та енергоносії, Росія ризикує стати конкурентом на ринку, а не необхідним союзником. Декларація про нарощування постачання нафтопродуктів – це не про щедрість до Кремля, а про ціни, які можуть ударити по російському бюджету.

Для Китаю. Пекін – головний бенефіціар Шеньчженя. Він продемонстрував, що може приймати у себе і США, і Росію, і визначати, хто де стоїть на фото. Китай отримав статус арбітра, не взявши на себе жодних зобов’язань щодо України. Найімовірніше, далі Пекін посилюватиме економічний діалог зі США, торгуватиметься щодо Тайваню та технологій і триматиме Москву «на короткому повідку» – достатньо близько, щоб купувати дешеві ресурси, і достатньо далеко, щоб не платити за її війну.

Проте Китаю доведеться рахуватися з Європою. Позиція Берліна щодо «ялтинського формату» – сигнал і Пекіну: європейський ринок не залишиться байдужим до того, хто допомагає агресору. Що тісніше ЄС і США координуватимуть тиск на покупців російської нафти, то дорожче коштуватиме Китаю підтримка Москви.

Для України. Найближчі місяці – важка зима, нові удари по енергетиці, посилення потреби в ППО. Але фінансова основа на 2027 рік уже закладається, а Європа офіційно заявила, що жодних переговорів без Києва не буде. Ключові завдання – виконати домовленості Берліна якнайшвидше, посилити протиповітряну оборону, розвивати власне виробництво зброї і продовжувати показувати, що Україна здатна завдавати болючих ударів, як це було з Керченським мостом.

Дипломатично Україні треба працювати командою – з Європою та США разом, не дозволяючи розірвати цей трикутник. Переговори, якщо вони відбудуться, мають бути на нейтральному майданчику і за участю Києва. Будь-яка «угода трьох» без України – це не мир, а пауза перед новою війною.

Для Європи. Берлін став моментом політичної зрілості. Європа більше не чекає, поки за неї вирішать у Вашингтоні, Москві чи Пекіні, а будує власний формат – коаліцію охочих, яка має гроші, політичну волю і розуміння загрози. Наступний крок – перетворити обіцянки на конкретні поставки, гарантії безпеки та готовність багатонаціональних сил.

Для європейців ставка проста: якщо Росія наблизиться до кордонів НАТО через поразку України, війна прийде до Польщі, Балтії, Румунії. Тому кожен євро для України – це інвестиція у власну безпеку, а не благодійність.

Глобальні висновки

Шеньчжень показав, що світ не ділиться на трьох: Китай і США говорять про економіку, а Росія стоїть збоку – і на фото, і в порядку денному. Берлін показав, що є держави, які не погоджуються на нову Ялту і готові за це платити. Кримський міст показав, що Україна має не лише право, а й здатність захищатися.

Головний вихід – суверенність і державність України. Не як гасло, а як умова виживання всієї європейської системи безпеки. Бо якщо немає України – практично немає і НАТО на східному фланзі, а загроза для Європи стає безпосередньою.

Колись у Ялті троє вирішили долю мільйонів без їхньої участі, і Європа півстоліття розплачувалася за цю «угоду». 19 листопада 2026 року стало днем, коли спроба повторити Ялту зіштовхнулася з коаліцією тих, хто пам’ятає історію. Однакові дати – різні результати. І саме від того, чий результат виявиться міцнішим, залежить, яким буде світ після цієї війни…

Олег Семененко, для «Главкома»

Поділіться цією статтею!

Через відсутність світла у частині Києва призупинено рух…

Втрати ворога станом на 20 листопада 2026: свіжі…

Максим Бондарь

Максим Бондарь

Коментарі закриті.