• Завантаження...
  • Завантаження...
  • Оновлено о 17:11
  • Завантаження...

Як страх ескалації визначав політику американських президентів

В ідеальному світі 24 лютого 2022 року американські стратегічні бомбардувальники вже перетворювали би Кремль на купу будівельного сміття. Польські танкові колони, не зупиняючись на перекур, наближалися до Смоленська. 

У Мінську американські морські котики допомагали Лукашенку зібрати валізу, поки той запевняв, що завжди був проти війни й особисто придумав біло-червоно-білий прапор.

На Патріарших ставках двоє темношкірих американських штурмовиків, сидячи на броні «Бредлі», залицялися до москвичок. Один, сержант із Луїзіани, старанно читав із телефонного перекладача: «Дєвушка, ви очєн красівая. Можно я вас пригласіть на ужін? Я нє женат і нє член НАТО. Ой, нєт, член НАТО». Дівчата реготали й фотографувалися в його касці.

Неподалік американський капрал сперечався з продавчинею шаурми, яка навідріз відмовлялася приймати долари, зате погоджувалася взяти три пачки «Мальборо».

На Тверській бабуся у норковій шапці зупинила військову колону, щоб запитати, коли нарешті дадуть гарячу воду. А біля Луб’янки американський військовий поліцейський виписував штраф водієві чорного «Майбаха» з мигалкою за паркування на тротуарі.

Тим часом над Ново-Огарьовим ревли двигуни американських гелікоптерів. Бійці «Дельти» вибивали двері президентської спальні, витягали Путіна з-під ковдри й давали йому тридцять секунд, щоб знайти капці.

Путін вимагав негайно зателефонувати Байдену, потім Сі Цзіньпіну, потім хоча б Аліні. За дверима вже стояв офіцер із наручниками та перекладачкою, яка терпляче пояснювала, що «многополярный мир» англійською буде you have the right to remain silent.

Палала Луб’янка. В російському Генштабі гарячково вчили англійською «Ми здаємося», «Я лише виконував накази» та «Мені потрібен адвокат», паралельно намагаючись дожувати документи з грифом «Совєршенно сєкрєтно». А  на Красній площі вже монтували трибуну для міжнародного трибуналу.

До обіду Україна отримувала назад усі окуповані території, включно з Кримом. До вечора останні російські війська складали зброю. Байден телефонував Зеленському, перепрошував за невеличку затримку й запитував, чи не потрібно вирішити ще якісь питання.

Було б круто, нема балачок. Будь-яка допомога, яка відрізнялася від цього сценарію мрії, неминуче сприймалася як недостатня. Насправді американська допомога Україні за часів Байдена була безпрецедентною за поєднанням швидкості, масштабу та характеру поставок. Йдеться реально про винятковий випадок у американській історії. 

Тому дуже несправедливо ставити на одну дошку Байдена з Трампом. З людиною, яка не лише фактично повністю зупинила допомогу, але й почала допомагати агресорові. 

Всіх дратувало прагнення Байдена уникнути «ескалації». Воно сприймалося як нехтування інтересами українців, відсутність справжнього співчуття до них. 

Ось про це я хочу дещо розповісти. 

Що американці абсолютно завжди намагалися «уникнути ескалації», особливо коли йшлося про зіткнення зі світовими державами, навіть у випадку власної безпосередньої участі у війні. Зокрема Рейган, який для багатьох у нас символізує американську міць і рішучість, робив саме це – уникав ескалації. 

Попри враження, буцімто американці рішуче втручалися в європейські війни, в реальності вони всіма силами намагалися уникнути обох світових війн. 

У 1916 році, коли Перша світова війна тривала вже понад два роки, Вудро Вільсон переобрався на другий термін під гаслом «Він не дав утягнути нас у війну!» Вступити у війну США змусили таємні переговори Німеччини з Мексикою щодо можливого союзу проти них. 

На третій день вторгнення Німеччини до Польщі у 1939 році Рузвельт звертається до громадян, обіцяючи докласти всіх зусиль, щоб не дати втягнути США у війну. У жовтні 1940, коли Гітлер окупував вже шість європейських країн, Рузвельт каже, що «ваших дітей не відправлять на жодні іноземні війни». Вступити у війну США змусив удар Японії по їхній території та оголошення війни Німеччиною. 

Потім була Корея. Саме там народився той самий страх перед «ескалацією», який проявився пізніше у В’єтнамі й дожив до часів Байдена. 
Нагадаю, що корейський півострів, який до 1945 року був японською колонією, після війни було поділено на зони окупації, як Німеччину.

Втім, американці вивели звідти свої війська у 1949 році й не планували надавати допомоги Південній Кореї. Але коли північнокорейські війська за три дні взяли Сеул, а десь за два місяці зайняли майже весь півострів, Америка вирішила, що це не діло. 

Також приблизно за два місяці американці зайняли майже весь півострів в зворотному напрямку. Ігноруючи попередження з боку Китаю, що той вступить у війну в разі наближення до його кордонів. Мем про «останнє китайське попередження» з’явиться пізніше. Тоді китайці як сказали, так і зробили.

І врешті решт загнали американців за 38-у паралель. Половину півострова вдалося втримати, але після вступу Китаю у війну американські війська за лічені тижні зазнали кількох важких поразок. Загалом за шість місяців з початку війни понад 40 тисяч американських військовослужбовців були зараховані до числа загиблих, поранених або зниклих безвісти. Це стало шоком. 

Головнокомандувач американських військ генерал Дуглас Макартур вимагав перенести бойові дії на територію Китаю, бомбити його військові об’єкти й узбережжя та залучити до війни армію китайських націоналістів із Тайваню. Президент Гаррі Трумен натомість звільнив Макартура з посади.

11 квітня 1951 року Трумен звернувся до американців і пояснив своє рішення. «Чому ми не бомбимо Маньчжурію та сам Китай? Чому не допомагаємо китайським націоналістам висадитися на материк?» І сам відповів: тому що це створює надзвичайно серйозний ризик великої війни. «Ми намагаємося запобігти Третій світовій війні, а не розпочати її», заявив президент США.

Нагадаю, що йшлося про війну, в якій американські солдати безпосередньо воювали й гинули. І про Китай, який тоді ще не був ані економічною наддержавою, ані власником ядерного арсеналу. Зате за його спиною стояв Радянський Союз, який уже мав атомну бомбу. Отже, США вирішили, що вони не готові ризикувати – заради, ще раз повторюю, власної перемоги. 

Корея стала для американців не просто болючим уроком, а своєрідною матрицею, за якою Вашингтон ухвалював військові рішення протягом наступних десятиліть.

У квітні 1961 року американці організували вторгнення на Кубу, щоб повалити режим Фіделя Кастро. ЦРУ завербувало, озброїло й навчило близько півтори тисячі кубинських емігрантів. Але напередодні висадки президент Джон Кеннеді скасував заплановані авіаудари по кубинських аеродромах, а коли операція почала провалюватися, відмовився кинути на допомогу американську бойову авіацію. Заради уникнення ескалації, звичайно. 

У 1962 році, коли СРСР розмістив на Кубі ядерні ракети, здатні за лічені хвилини досягти американських міст, військове командування вимагало негайно розбомбити ракетні установки й готувати вторгнення. Президент Джон Кеннеді натомість обрав переговори з Хрущовим. 

А у В’єтнамі урок Кореї вже безпосередньо визначав американську військову стратегію. США відправили туди понад пів мільйона військовослужбовців, скинули мільйони тонн бомб, втратили понад 58 тисяч людей загиблими. І при цьому навіть не намагалися захопити Північний В’єтнам сухопутними військами. Президент Ліндон Джонсон обмежував удари авіації, забороняв бомбити певні об’єкти та наближатися до китайського кордону. Причина була та сама: страх повторити Корею, втягнувши у війну Китай, а можливо, й Радянський Союз.

Важливо розуміти, що війни в Кореї та В’єтнамі американці сприймали аж ніяк не як чужі конфлікти, в які їх втягнули. Йшлося про глобальне протистояння двох ворожих систем, про стримування комунізму, який  загрожував поширитися на весь світ. Кожну нову країну, що потрапляла під контроль комуністів, розглядали як чергову поразку в боротьбі за майбутнє планети. А Куба взагалі лежала за якихось півтори сотні кілометрів від американського узбережжя. Радянський союзник буквально під боком у Сполучених Штатів.

Тобто ставки були не просто високими. У Вашингтоні вважали, що захищають власну безпеку, світовий вплив і сам спосіб життя американців. І навіть за таких обставин президенти США намагалися «уникнути ескалації». 

А тепер згадаємо Рональда Рейгана. Ікону американських республіканців, символ безкомпромісної боротьби з комунізмом, президента, якого досі згадують як справжнього мужика із залізними яйцями. 

Знаєте, коли він наважився передати моджахедам «Стінгери»? ПЗРК, з яких збивали радянські гелікоптери. Що врешті стали символом афганської війни. 

Увага: через шість років після радянського вторгнення і через п’ять років після власного приходу до влади! Насправді вже після того, як Горбачов сказав на Політбюро, що треба забиратися геть з Афганістану. 

До того американці так ретельно приховували свою участь у війні, що  постачали моджахедам майже виключно зброю радянського виробництва, закуплену в Єгипті та інших країнах. Навіть її переправляли цілим детективним маршрутом, а ЦРУ вимагало стежити, щоб за походженням зброї можна було вийти на Єгипет, але не на Сполучені Штати.

Ба більше, американці спочатку навіть не навчали афганських бійців у Пакистані. За розсекреченим документом Держдепартаменту від травня 1980 року, американські інструктори готували пакистанських фахівців у Саудівській Аравії, а ті вже навчали моджахедів. 

Усе заради того, щоб Москва не отримала очевидного приводу для прямого зіткнення зі США. І це коли радянські генеральні секретарі влаштували «гонки на лафетах», помираючи один за одним, в країні панувала криза управління й масштабна системна стагнація. 

І навіть Рейган з його нібито залізними яйцями не поспішав перевіряти, наскільки безпечно дратувати оцю хворіючу, вже помираючу державу. 

А потім Радянський Союз нарешті здох, Росія загрузла в економічній та політичній кризі, а Китай ще не встиг перетворитися на того іграшкового динозавра, якого кидаєш у склянку води, а він виростає в десять разів.

І тут американці раптом набралися сміливості. Ірак, Югославія, Афганістан, знову Ірак. Вашингтон нарешті міг продемонструвати, на що здатна найпотужніша армія світу, коли на горизонті немає нікого, хто міг би створити їм серйозні трабли.

Утім, навіть у 1999 році, коли Росія буквально лежала в руїнах, вистачило двох сотень російських десантників, які несподівано захопили аеропорт Приштини в Косові, щоб у НАТО знову заговорили про Третю світову.

Американський генерал Веслі Кларк наказав заблокувати аеродром, але британський генерал Майкл Джексон відмовився виконувати наказ. «Я не збираюся починати для вас Третю світову війну», відповів він. Лондон підтримав Джексона, а згодом погодився і Вашингтон. Питання вирішили дипломатично.

Нагадаю, це була Росія вічно п’яного Єльцина. Без нафтогазових надприбутків, із розваленою економікою та армією, яка загрузла в Чечні. І навіть із нею НАТО не захотіло ризикувати навіть найменшим прямим зіткненням.

Отже, якщо казати не про уявний світ наших ідеальних уявлень, а про реальний історичний контекст, Байден не те що не був «боягузом», він був просто неймовірно, фантастично сміливим. 

На останок коротенько про ще один міф: «США завжди кидали своїх союзників». Який теж виправдовує Трампа – мовляв, він діє в такий самий спосіб, як усі американські президенти до нього. 

За другу половину двадцятого століття я нарахував шість випадків «зради», з яких один відбувся за Кеннеді, чотири за Форда, ще один за Буша-старшого. 

За Трампа таких випадків відбулося одразу п’ять! 

  1. У 2019 році він наказав відвести американських військових із району, де турецька армія готувалася атакувати сирійських курдів, які разом з американцями воювали проти ІДІЛ. 
  2. У 2020-му домовився з талібами про виведення військ з Афганістану за спиною афганського уряду. 
  3. 2 січня 2026 року Трамп пообіцяв прийти на допомогу мирним протестувальникам, якщо режим почне їх убивати. А 13 січня закликав іранців продовжувати виступи й захоплювати державні установи, запевнивши, що допомога вже в дорозі. Режим розгорнув криваві репресії, загинули тисячі людей. Обіцяного захисту протестувальники не отримали. 
  4. Американський спецназ захопив Мадуро, після чого Вашингтон підтримав передачу влади не опозиції, перемогу якої на виборах раніше визнавали самі США, а віцепрезидентці Мадуро Делсі Родрігес. Марію Коріну Мачадо та її союзників усунули від визначення нової влади.
  5. Що він наробив з Україною ви й без мене знаєте. 

Лише один випадок із п’яти обійшовся без крові. Принаймні поки що. Втім, остаточні наслідки цієї зради ще невідомі. У чотирьох інших результати його дій вимірювалися у людських життях. 

Таким чином, Трамп здійснив майже половину всіх американських «зрад» після Другої світової війни.

Поділіться цією статтею!

Прем’єр Британії визнав провал Brexit і готує угоду…

Трамп заявив про поступки Путіна у питанні України

Максим Бондарь

Максим Бондарь

Коментарі закриті.