Новий американський план, про який пише The Economist, відрізняється від попередніх не тим, що в ньому є, а тим, чого в ньому немає. Немає вимоги вийти з Донеччини. Немає стелі для армії. Немає конституційної відмови від НАТО.
Але немає й того, чого Україна домагається найупертіше, – гарантій безпеки. Територіальний блок, який рік тому був серцевиною всіх проєктів, тихо відсунуто на другий план, а на перший вийшла економіка: санкції, угоди зі США, газ для Європи, «Північний потік».
Це зміна не косметична. Торік Вашингтон намагався купити мир українськими поступками. Тепер він намагається купити його американськими – точніше, європейськими, бо газовий ринок, на який хочуть повернути Росію, не американський.
Логіка проста: Москва не рухається, Київ уже посунувся, отже, тиснути далі на Київ немає куди, а на Москву тиснути ця адміністрація не хоче. Залишається заплатити третьою стороною.
Україна свою частину шляху справді пройшла. Зеленський ще в Осло допустив припинення вогню по нинішній лінії фронту і запропонував тристоронню зустріч із Путіним і Трампом. Для держави, яка два роки тому вимагала повного виведення військ як умови будь-яких переговорів, це велика дистанція.
Кремль відповів наступного дня, після трьох годин Віткоффа в Петербурзі: у пропозиціях «небагато корисного», але в листопаді можна поговорити. Тобто взяли паузу, не відмовившись від жодної вимоги.
Тому головна деталь плану не Донбас і не НАТО, а черга. Що отримує Росія і коли. Якщо послаблення санкцій, дизельні ліцензії й газові контракти йдуть першими, а перемирʼя й відведення військ – «після», то Москва отримує все, що їй потрібно для продовження війни, ще до того, як щось підпише.
Дизельна ліцензія вже показала, як це працює: санкції послабили без жодного зустрічного кроку, просто тому, що в США дорогий дизель і близькі вибори. І в цій черзі гарантії для України стоять навіть не останніми – їх у ній просто немає. Відмовитися від НАТО пропонують зараз, що буде замість НАТО – не пропонують узагалі.
Обіцянка інвестицій і членства в ЄС – це про добробут, а не про те, хто зупинить наступний удар. The Economist прямо пише, що українські переговорники бояться саме цього – що американці укладуть бізнес-угоди з Росією раніше, ніж закінчиться війна. Аеропорт Пулково, де Віткоффа зустрічав Дмитрієв, а не дипломат, цей страх не розвіює.
Чи погодяться сторони? Україна – так, на перемирʼя по лінії, якщо лінія не означає визнання, якщо демілітаризована зона на Донбасі передбачає відведення обох армій, а не лише нашої, і якщо гарантії зʼявляться в тексті, а не в усних запевненнях.
Європа – частково: Брюссель готовий на кредити й членство, але «Північний потік» зачіпає Німеччину й Польщу напряму, і там це не технічне питання, а внутрішньополітичне. Росія – ні, поки санкції можна отримати без угоди. Саме тому The Economist прогнозує не прорив, а затягування.
Чи втримаються США від такого сценарію – це єдине справді невідоме в цій історії, і від нього залежить більше, ніж від усіх пунктів разом.
Швидкого миру чекати не варто. Якогось – так, але в іншому вигляді: не договору, а припинення вогню по лінії зіткнення з відкритими політичними питаннями. Це не погано і не добре саме по собі. Корейське перемирʼя теж не було мирним договором, а тримається сімдесят років – бо за ним стояли американські війська й договір про оборону. У нинішньому плані за перемирʼям не стоїть нічого.
А справедливий мир? Його в цих паперах немає, і чесно сказати про це важливіше, ніж вдавати протилежне. Справедливий мир – це репарації, трибунал, повернення всіх територій. Жодна зі сторін, включно з посередником, зараз цього не пропонує. Але між справедливим миром і капітуляцією є широка смуга, і завдання України – не дати звузити її до вибору «або все, або нічого».
Перемирʼя без визнання, санкції без автоматичного зняття, армія без зовнішніх лімітів, гарантії, записані до підпису, а не після, – це не справедливість, але це позиція, з якої до справедливості можна рухатися, а не тікати.
Про те, де саме проходять ці межі по кожному з пунктів – території, армії, гарантіях, виборах, ЄС, активах і санкціях, – у середу презентуємо доповідь центру «Обʼєднана Україна». Там це розписано детально, з позиціями всіх чотирьох сторін.
