З тих уривків інформації, які доходять до України в процесі політичної боротьби в США, стає зрозумілим, що американські переговорники Кушнер та Віткофф займаються класичною човниковою дипломатією. Спочатку вони їздять до Москви й питають, чого хоче Путін, а потім приїжджають до Києва й намагаються дізнатися, чого хоче (на що погоджується) Україна.
З останнього раунду перемовин стало зрозумілим, що РФ хоче: відновити транзит газу до Європи через Україну, отримати доступ до своїх заморожених активів (хоча б частково) але через США, зняти всі ключові санкції з РФ. Тобто РФ хоче ВСЕ, щоб повернутись до стану до 22 лютого 2022 року, а може і до 2014 року.
Така інформація є дуже важливою для України і світу. Насамперед, бажання РФ вказують на реальні проблеми, які відчуває агресор. А пацієнт скаржиться на гострі симптоми економічної недостатності та нестачу грошей на фоні високого санкційного тиску.
Про таку переговорну позицію, засновану на суто економічних факторах, я писав ще 17 липня 2026 року (посилання на текст статі у першому коментарі). Це єдина формула справедливого миру, яка випливає з побажань РФ «все або нічого». Тобто сторони роблять вигляд, що «війни не було» і відходять на позиції 2022, або навіть 2014 року.
Але ж тоді має бути не тільки зняття санкцій, доступ до заморожених грошей та відновлення транзиту газу, але й вихід РФ «за актом доброї волі» на кордони 1991 року, в т.ч. і звільнення українського Криму.
У жовтні росіяни намагались переписати логічну формулу миру «все або нічого», подаючи за «всі» поступки з свого боку припинення вогню і зупинку на ЛБЗ. Але практика показує інше. ЛБЗ за останні місяці почала рухатись на Схід у бік РФ, а вогонь дуже добре себе почуває в Санкт-Петербурзі, Москві, аеропортах, нафтобазах та НПЗ, удари по яких так сильно заважають РФ.
Україні варто відстоювати саме такий справедливий мир, в формулі якого є повна симетрія з РФ: припинення ударів по Україні в обмін припинення ударів по РФ, припинення санкцій та надання часткового доступу до заморожених активів в обмін на повний відхід з окупованих територій.
Песимістів, які негативно оцінюють ймовірність такого рівноцінного миру, хочу заспокоїти: з огляду на «воплі і соплі» путінської команди про зняття санкцій та збереження НПЗ, пацієнт вже знаходиться у важкому стані і тримається тільки на крапельницях з дорогою нафтою.
Тож було б дуже великою дурістю погоджуватись на асиметричний мир, про який мріє Путін. Варто продовжувати тиск на пацієнта, який дозріває до справедливого мирного врегулювання. Єдине, чого зараз не вистачає для справедливого миру в Україні, так це дешевої російської нафти безперервно так місяців на 6. Але це вже питання не до нас, а до тих, хто врегульовує війну в Ірані.
