«Дім, розділений сам у собі, не встоїть»
Авраам Лінкольн
10 жовтня 2026 року Дональд Трамп сказав уголос те, що досі звучало лише натяками. «Настав час Україні обрати нового президента». Зеленський, за його словами, «міг завершити війну вже багато разів», а тепер «хоче створити проблеми для всього світу» і для американських фермерів, атакуючи російські нафтопереробні заводи. Підсумок сформульовано без дипломатії: «Краще б він, чорт забирай, зупинився».
Того ж дня в Маямі спецпосланці Стів Віткофф і Джаред Кушнер передали українській делегації «тверду вимогу президента США» припинити удари по російських НПЗ. І принагідно «нагадали», що Америка дає Україні боєприпаси та розвідані. У Вашингтоні запевняють, що це не погроза. Але як ще назвати вимогу, за якою стоїть можливість осліпити армію, що воює? Це ультиматум, хай і загорнутий у дипломатичну обгортку.
Шок, який стане відправною точкою…
Для України це шоковий стан. І водночас ясне розуміння: така домовленість б’є по самій можливості опиратися. Удари по НПЗ – це один із небагатьох інструментів, які дозволяють Україні дотягнутися до гаманця агресора. Забрати його означає залишити Україну воювати з одним зв’язаним крилом.
Проте віра вчить, що за Голгофою настає Воскресіння. Нація, яку вкотре намагаються зламати, вкотре знаходить у собі силу. Київ поки що відповідає саме так: Зеленський назвав угоду щодо російського дизеля «слабким рішенням», а співрозмовник Financial Times в українській владі запевнив, що удари не припиняться. Тієї ж ночі українські дрони вразили нафтовий термінал у Ростові-на-Дону.
Дизельна угода: обман, домовлений заздалегідь?
Ультиматум з’явився не на порожньому місці. Напередодні Трамп оголосив про домовленість з Путіним: російський дизель виходить на ринки США та світу. За словами самого Трампа, 300 тисяч тонн надійдуть негайно, ще 500 тисяч – у листопаді, далі – мільйон тонн. Тобто спершу домовилися з Москвою, а вже потім пред’явили вимогу Києву. Складно позбутися враження, що все було погоджено завчасно, а українська делегація в Маямі слугувала лише ширмою.
Офіційне пояснення – дефіцит дизеля для фермерів. Але аналітики нагадують: головна причина дефіциту – це війна з Іраном і перекрита Ормузька протока, а не українські дрони. Про це Трамп не згадав, як не згадав і про щоденні удари Росії по українській енергетиці.
«Політика – мистецтво обману», каже фраза, яку приписують Вольтеру. Але є і давніший закон: «Не обманюйтеся: що посіє людина, те саме й пожне» (Гал. 6:7). Хто обманює сьогодні, має бути готовим, що завтра обманять його. А домовленість з Кремлем – найнадійніший спосіб у цьому переконатися. Недарма історія приписує Бісмарку гірку пересторогу: «Договори з Росією не варті паперу, на якому їх написано». Будапештський меморандум, Мінські угоди, сотні порушених «перемир’їв» лише підтверджують цю мудрість.
Розкол Америки: найбільша загроза – зсередини…
Десятиліттями американську політику, попри всі суперечки демократів і республіканців, об’єднувало одне – протистояння Москві. Саме Росія разом з Китаєм не дозволяє Америці втримати свою провідну роль у світі. Тепер цей стрижень похитнувся. Угоду щодо дизеля критики вже називають такою, що суперечить американському закону про санкції. Вперше за довгий час Америка сама створює собі загрозу – не на полі бою, а в головах власних громадян, у їхній довірі до слова своєї держави.
Ця загроза сягає далі за Україну. Кожна угода в обхід власних санкцій підточує довіру до найголовнішої американської зброї – долара. Якщо санкції США можна скасувати телефонним дзвінком, то навіщо світові боятися їх або покладатися на них? А які домовленості існують між Москвою і Пекіном – достеменно невідомо. Але те, що вони є, сумнівів не викликає. У трикутнику США – Китай – Росія жодна сторона не може домінувати одноосібно, а тимчасові вигоди одного з гігантів легко стають стратегічним програшем.
Чому Америка перестала бачити за горизонт?
Ніхто у світі не дивився так далеко, як Америка. Її вчені, аналітики та військові планували на десятиліття вперед (понад 50 років). Доктрина стримування, яку Джордж Кеннан виклав ще 1946 року, працювала понад сорок років і привела до розпаду СРСР без великої війни. Стратегія, розрахована на пів століття – ось що робило США наддержавою.
Чому ж тепер Путін і його оточення, схоже, бачать трохи далі? Можливо, ті, хто бачить в Америці, втратили голос. Можливо, їх просто не чують, бо зміна поколінь у владі відбулася так само стрибкоподібно, як і в Україні. Але в Україні це пояснюють війна і кадровий дефіцит. А в Америці? Відповідь, на жаль, очевидна: коли влада ставить себе вище за державні інституції, це головна загроза будь-якій державності. Імперська логіка може тривати довго, але врешті вона веде до краху. Так руйнувалися всі імперії. Лінкольн попереджав ще 1838 року: «Якщо нам судилася загибель, то її автором і виконавцем будемо ми самі».
Трамп каже, що Україні пора міняти лідера. Але, можливо, проблема не в Києві. В Україні вибори передбачені Конституцією і відбудуться після завершення воєнного стану. А в Росії одна людина при владі вже понад чверть століття. Може, лідера час міняти саме там, а не в країні, що обороняється? Або ще десь…
Європа: шок минає, наслідки залишаються
Європа отримала черговий холодний душ. Переговори в Маямі мали стати спільною справою США, України та європейців, а натомість Брюссель дізнався про дизельну угоду з Truth Social. Шок мине – стара Європа вже навчилася переживати заяви Трампа. Але наслідки залишаться: старий континент дедалі чіткіше розуміє, що безпека України – це його власна безпека, і гарантувати її доведеться передусім власними силами.
Світовий порядок тріщить по швах. Головне питання – хто за це заплатить. І хотілося б, щоб розплачуватися не довелося всьому світові.
Глобальні висновки
Для України. Ультиматуми не скасовують права на самооборону. Удари по НПЗ – питання виживання, а не примха, але не вистачає головного технології над російським простором… Опорою мають бути власна зброя, власна розвідка та Європа, яка вже розуміє ціну поразки.
Для США. Тимчасовий ефект у вигляді дешевшого дизеля перед виборами 3 листопада – це загроза довгостроковій стратегії. Америку об’єднують спільний противник, спільна боротьба і велика ідея, а не разові вигоди та домовленості. Генрі Кіссинджеру приписують гірку максиму: «Бути ворогом Америки небезпечно, а бути її другом – фатально». Якщо світ повірить у це остаточно, Америка втратить більше, ніж Україна.
Для світу. Кожна смерть невинного рано чи пізно повертається розплатою. Коли, для кого і в який спосіб – вирішить час. Але порядок, у якому право сильного підміняє право, не захищає нікого, навіть найсильніших.
Віра у справедливість зникає останньою. Світло завжди перемагає темряву, хоча шлях до цього рідко буває прямим. Як казали стародавні: «Per aspera ad astra» – через терни до зірок…
Олег Семененко, для «Главкома»
