Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Ігоря Сінчевського.
Солдат Ігор Сінчевський поліг 4 квітня 2025 року поблизу села Багатир Донецької області. Він повертався з чергування разом із напарником і натрапив на мінно-вибухові пристрої противника. Осколкові поранення виявилися несумісними з життям. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на платформу пам’яті «Меморіал».
Ігор народився 23 жовтня 1990 року в місті Кривий Ріг. У дитинстві та юності захоплювався грою на флейті та фортепіано, карате, тренуваннями у спортзалі. Любив ремонтувати велосипеди.
Після школи закінчив «Український державний університет науки і технологій» у місті Дніпро. Працював начальником зміни виробничо-технічного відділу Управління з технології на Південному гірничо-збагачувальному комбінаті, в одному з найглибших кар’єрів Європи.
Ігор любив сімейні велопрогулянки та дачні справи. Майстрував з дерева дитячі іграшки й транспорт, прикрашаючи їх світлодіодами. Допомагав рідним.
З початком повномасштабної війни став на захист країни. Служив стрільцем-зенітником у зенітному ракетно-артилерійському дивізіоні 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
Військовослужбовців нагородили медаллю «Ветеран війни – Учасник бойових дій» та медаллю «За заслуги перед містом» III ступеня (м. Кривий Ріг).
«Мій чоловік був найкращим! Він дуже любив нас, а ми дуже любили його. Він був добрим, веселим, позитивним, чесним і відповідальним. Завжди приходив на допомогу. Навіть будучи в зоні бойових дій під смертельною небезпекою, він завжди знаходив можливість підтримати нас, допомогти, розвеселити, записати відео, дати звістку про себе!», – розповіла дружина Ганна.
Перед загибеллю Ігор сказав рідним: «Не хвилюйтесь! Я на чергування на один день, туди і назад! Завтра вже буду відпочивати!». Це були останні слова, які вони почули.
Поховали захисника у Кривому Розі на Центральному кладовищі.
У нього залишилися дружина, син, донька, рідні та близькі.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо пам’ять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.
