Зупинка української металургії може стати одним із найважчих макроекономічних і соціальних шоків для країни в умовах війни, адже галузь залишається одним із ключових джерел валютної виручки, великим платником податків та основою економіки низки прифронтових міст. Про це заявив головний консультант Національного інституту економічних досліджень Іван Ус.
За його словами, найбільший ризик – різке падіння експортної виручки: металургія та видобуток руди залишаються одними з основних джерел надходження валюти, тому зупинка виробництва посилить дефіцит платіжного балансу, тиск на гривню та потребу НБУ активніше використовувати міжнародні резерви.
Проблема швидко пошириться і на суміжні галузі, адже металургійні підприємства є великими клієнтами «Укрзалізниці» та портової інфраструктури, прогнозує експерт: скорочення виробництва означатиме менше вантажів для залізниці, менші доходи портів, а також втрати для вугільної галузі, машинобудування та сфери послуг.
Окремий ризик – соціальний: такі міста, як Запоріжжя, Кривий Ріг, Кам’янське та Покровськ значною мірою залежать від великих промислових підприємств. Їхня зупинка означатиме зростання безробіття, падіння доходів місцевих бюджетів і нову хвилю міграції. «Металургія історично була фундаментом української економіки, і навіть після втрати великих підприємств у Маріуполі та Авдіївці вона залишається критично важливою», – зазначив Ус.
Для того, аби врятувати галузь, для підприємств у прифронтових регіонах потрібно розробити окремий режим підтримки. Насамперед це має стосуватися логістики, переконаний Ус: мають бути запроваджені пільгові тарифи «Укрзалізниці» для підприємств, що працюють у так званій червоній зоні. Адже через обстріли, ризики для персоналу та складні маршрути доставка сировини й вивезення готової продукції там обходяться значно дорожче.
Також, за його словами, потрібне страхування воєнних ризиків – держава спільно із міжнародними структурами на кшталт MIGA, DFC та ЄБРР могла б створити або розширити механізм страхового покриття для майна прифронтових заводів. Без такого механізму підприємствам буде складно отримувати кредити на ремонти та поповнення обігового капіталу.
Окремо Ус пропонує розробити податкові пільги для підприємств поблизу фронту – наприклад, зниження або скасування окремих місцевих податків, зокрема на землю та нерухомість, якщо підприємство не може повноцінно працювати через безпекову ситуацію.
Ключовим системним рішенням він називає створення Цільового фонду підтримки промисловості за аналогією з енергетичними фондами. Такий фонд міг би наповнюватися коштами міжнародної допомоги, грантами та спеціальними фінансовими інструментами. Його ресурси пропонується спрямовувати на безвідсоткові позики для виплати зарплат під час вимушених простоїв, гранти на швидкий ремонт пошкодженого обладнання та закупівлю автономних джерел енергії. Це особливо важливо для технологічно складних виробництв, де тривала зупинка може призвести до втрати обладнання або неможливості швидко відновити роботу.
На зовнішньому рівні Ус називає критично важливими розблокування морського коридору, збереження експорту руди й металу та пом’якшення торговельних обмежень ЄС, а також відтермінування фінансового навантаження CBAM для українських металургів на період війни та кілька років після її завершення.
«Кожна гривня, витрачена сьогодні на збереження металургійного заводу в режимі очікування чи часткової роботи, зекономить десятки гривень у майбутньому. Відновити збережений завод після війни можна за тижні, а відбудувати втрачений – коштуватиме мільярди доларів і може розтягнутися на десятиліття», – резюмував експерт.
