Мама шестирічного Миколи Жеребова, ветеран Юрій Микитенчук та режисер Семен Горов разом із лікарями поділилися історіями перемоги над важкими хворобами серця на зустрічі у Києві. Ці розповіді прозвучали 29 вересня, у Всесвітній день серця, на заході «У ритмі життя. Дві сторони однієї історії», який провів Центр кардіології та кардіохірургії МОЗ України. Під час зустрічі медики та їхні пацієнти відверто розказали про складний шлях від критичного діагнозу до рятівної операції. Кореспондент «Главкома» побував на заході та поспілкувався з пацієнтами й лікарями Центру.
«Є серце для нашої дитини»
Миколі Жеребову вроджену ваду серця виявили ще до народження. У рік хлопчик переніс першу операцію, а у п’ять – повторне втручання. Після останньої операції виникли ускладнення, дитину підключили до ЕКМО (апарат, який тимчасово перебирає на себе функції серця та легень), а лікарі зрозуміли, що подальшим варіантом лікування може бути трансплантація серця.
Мати хлопчика спочатку побоювалася погоджуватися на трансплантацію, оскільки дитина вже важко перенесла перебування на ЕКМО. Після розмови з кардіохірургом Сергієм Варбанцем родина погодилася стати в чергу на трансплантацію.
19 березня пізно ввечері матері зателефонував координатор трансплантації. «Є серце для нашої дитини», – згадувала розмову мати.
На той момент родина вже перебувала вдома у Чернівецькій області. Щоб вчасно доставити дитину до Києва, їй допомогли правоохоронці. Замість звичайних 10–11 годин дорога зайняла близько п’яти годин.
Лікар Миколи Аркадій Довгалюк розповів, що після кількох етапних втручань медики побачили: серце дитини не справляється зі своєю роботою. «Тоді вже почали думати про єдиний можливий варіант подальшого лікування – це трансплантація серця», – сказав лікар.
Трансплантацію хлопчику провів Сергій Варбанець. Нині хлопчик уже ходить у перший клас і, за словами родини, почувається добре.
33 дні на ЕКМО
Інша історія – ветерана Юрія Микитенчука. Він пішов захищати Україну у 2022 році, а восени 2023-го потрапив у російський полон. Майже два роки чоловік перебував без належного медичного нагляду.
Після звільнення лікарі припустили, що ще під час полону Юрій міг перенести інфаркт. Обстеження показало важку серцеву недостатність, а його серце працювало приблизно на 10%. «Я не міг дихати, не міг спати, не міг їсти», – згадував Юрій свій стан після повернення.
4 лютого 2026 року серце чоловіка зупинилося. Його підключили до ЕКМО. Юрій провів на ньому 33 дні, очікуючи на донорський орган.
Генеральний директор Центру кардіології та кардіохірургії Георгій Маньковський пояснив, що ЕКМО використовують за життєвими показами, коли необхідно підтримати людину в критичному стані. «За нього працює машина серце-легені. Це робиться за життєвими показами для того, щоб врятувати людину», – розповів лікар.
За його словами, рішення про відключення пацієнта від ЕКМО є складним і потребує дуже зваженого підходу.
11 березня 2026 року Юрію провели трансплантацію серця. Донором став 43-річний чоловік, який помер від інсульту, а його родина дала згоду на посмертне донорство. Зараз Юрій проходить реабілітацію та повертається до звичного життя.
«Унікальна комбінація всіх факторів»
Кардіохірург Сергій Варбанець у коментарі «Главкому» назвав історію Юрія особливою не лише через тривале перебування на ЕКМО.
«Цей випадок унікальний силою духу цієї людини, силою того, що це пацієнт після полону, який потрапив сюди тому, що він звернувся до нашого ветеранського офісу. Я вважаю, що унікальна саме комбінація оцих всіх факторів і всіх людей, задіяних у цій історії», – сказав він.
За словами лікаря, цьогоріч Центр уже провів шість трансплантацій серця. Водночас, на його думку, кількість таких операцій могла б бути більшою.
Однією з головних проблем Варбанець назвав недостатню кількість донорських органів. Другою проблемою назвав логістику. За словами Варбанця, в інших країнах донорські органи можуть швидко перевозити авіацією, тоді як в Україні через війну та інші організаційні обмеження доставка може бути складнішою.
«В розвинутих країнах, там, де немає війни, гелікоптер може довезти серце з будь-якої точки країни за декілька годин. Ми цього не маємо», – пояснив він.
Майже 20 років із хворим серцем
Своєю історією також поділився режисер Семен Горов. Його історія із серцем триває майже два десятиліття.
Перший інфаркт Горов переніс у 2006 році, другий – у 2009 році. Після кожного з них йому встановлювали стенти. Восени того ж року в іншій клініці режисерові провели операцію на відкритому серці – аортокоронарне шунтування та пластику аневризми лівого шлуночка.
Після цього настали роки відносного спокою. Однак у 2023 році симптоми повернулися, і Горов звернувся до Центру кардіології та кардіохірургії. Його інтервенційним кардіологом став Георгій Маньковський.
У серпні 2023 року та березні 2025 року режисерові провели малоінвазивні втручання через прокол артерії, без розрізу грудної клітки. Нині Семен Горов продовжує працювати та перебуває під наглядом лікарів Центру.
Під час заходу Георгій Маньковський також наголосив, що за кожною історією пацієнта стоїть робота великої команди медиків. «Тут присутні три лікарі, а задіяний був весь центр», – сказав він.
За словами Маньковського, саме злагоджена робота фахівців різних напрямів дає змогу проводити складні операції та допомагати пацієнтам повертатися до повноцінного життя.
Нагадаємо, столичні кардіохірурги вперше застосували новітню технологію для лікування серця. Кардіохірурги Національного інституту серцево-судинної хірургії імені М. М. Амосова вперше успішно усунули додатковий провідний шлях при рідкісному синдромі за допомогою абляції імпульсним електричним полем (АІП).
