Бізнес втрачає активи внаслідок російських атак. Тому дедалі гостріше постає питання: як компенсувати ці втрати і хто за це має заплатити?
Якщо відкинути деталі, у дискусії сьогодні є два принципові підходи: податково-бюджетний і страховий.
Перший підхід – фонд через бюджет і податки. Уряд пропонує створити спеціальний фонд компенсації воєнних збитків бізнесу цільовим обсягом $3–4 млрд. Приблизно $1 млрд має становити державне фінансування, ще $2–3 млрд планується залучити від міжнародних партнерів. Передбачений також внесок самого бізнесу у розмірі 2% від обраного ліміту покриття.
Фонд працюватиме за принципом first-loss: держава компенсує перший шар збитків у межах установленого ліміту, а все, що вище цього ліміту, бізнес може додатково страхувати на приватному ринку.
Для фінансування державної частини одним із основних запропонованих джерел є підвищення ПДВ на один відсотковий пункт до 21%. Перевага зрозуміла: ПДВ має широку базу, добре адмініструється і дає стабільний прогнозований ресурс.
Але є два суттєві застереження.
Перше, економічне. ПДВ входить у ціну усіх товарів та послуг. Отже, додаткове податкове навантаження тією чи іншою мірою буде перенесене на споживача і стане додатковим проінфляційним фактором.
Друге, довіра до управління фондом. Йдеться про десятки мільярдів гривень. Тому для бізнесу принциповими є питання: хто управлятиме цими грошима, хто визначатиме право на компенсацію, як встановлюватиметься її розмір і черговість виплат?
На тлі корупційних скандалів останніх років це не другорядне питання. Разом зі створенням фонду мають з’явитися чіткі критерії компенсації, мінімум ручних рішень, незалежний контроль і прозора інформація про використання коштів.
Інший підхід – страховий.
Тут логіка полягає в тому, щоб максимально використати вже існуючий страховий ринок.
Бізнес купує поліс страхування воєнних ризиків. Страховик оцінює ризик і встановлює відповідний тариф. Держава не повинна накопичувати наперед весь можливий обсяг майбутніх збитків, вона допомагає страховій системі працювати.
Інструментів тут декілька: часткова компенсація страхової премії, державне перестрахування або участь держави лише у великих, катастрофічних збитках.
Частина цієї моделі вже працює. Держава компенсує підприємствам частину вартості страхування воєнних ризиків, завдяки чому для перших учасників програми фактична вартість страховки суттєво знизилася.
Є й розрахункові моделі, за якими держава починає компенсувати страховикам збитки лише після перевищення певного рівня виплат, а її річна участь обмежується встановленою сумою.
Перевага такої конструкції у тому, що держава не підміняє страховий ринок і не бере весь ризик на бюджет.
Але повністю державних грошей вона теж не скасовує. Хтось має компенсувати частину страхової премії, перестраховувати надвеликі ризики або оплачувати катастрофічний шар збитків.
І тут обидві моделі сходяться в одній точці. Державний ресурс все одно потрібний. Питання у тому, звідки його взяти.
Чим наповнювати державну частину?
Найпростіша відповідь уряду: додатковий відсотковий пункт ПДВ.
Але бізнес та аналітичні центри пропонують дивитися ширше і не шукати всю необхідну суму в одному податку.
Перша група резервів – детінізація та розширення існуючої податкової бази. Детінізація ринку вживаних автомобілів оцінюється у 18 млрд грн додаткових надходжень. Оподаткування криптоактивів – 7–10 млрд грн. Модифікація спрощеної системи та боротьба зі штучним дробленням бізнесу – це ще 10–15 млрд грн. Аудит і перегляд податкових пільг додасть 5–20 млрд грн. Зміна підходів до оподаткування землі та нерухомості – потенційно 10–30 млрд грн.
Друга група: додаткове оподаткування окремих видів споживання. Акциз або податок на солодкі напої дадуть 6–8 млрд грн. Розширення оподаткування дорогих автомобілів, великої нерухомості, ювелірних виробів та іншого дорогого споживання – орієнтовно 14–20 млрд грн. Окремо обговорюється тимчасове мито на некритичний імпорт. Потенційний ресурс оцінюється у 25–55 млрд грн, хоча тут необхідно враховувати вплив на ціни, імпорт та міжнародні торговельні зобов’язання.
Третя група, бюджетні видатки. Аудит програм державної підтримки та припинення неефективних програм може дати до 30–40 млрд грн. Обмеження зростання окремих бюджетних видатків вивільняє 20–30 млрд грн. Перегляд державного замовлення у вищій освіті – ще близько 15 млрд грн. Перегляд спеціальних пенсій дає 2–5 млрд грн.
Є й значно складніші структурні пропозиції, зокрема перехід до ринкових комунальних тарифів із адресними субсидіями. Їхній потенціал великий, але розглядати такі заходи як швидке джерело фінансування фонду було б неправильно.
Загальний номінальний потенціал лише запропонованої оптимізації бюджетних видатків оцінюється у 107–140 млрд грн. Реалістичний ефект у перший рік значно нижчий, десь близько 40–50 млрд грн.
І це вже дає іншу арифметику.
Не обов’язково знаходити всю необхідну суму через один додатковий відсотковий пункт ПДВ.
Її можна складати з кількох джерел: міжнародного фінансування, внесків бізнесу, страхових премій, детінізації, перегляду окремих податкових пільг, додаткових доходів від дорогого споживання та економії частини бюджетних видатків.
Тобто після визначення самої моделі страхування залишається головне практичне питання: якою саме комбінацією джерел наповнювати державну частину системи.
Саме тут і має відбутися основна дискусія.
