Як грамотно покликати жерця і женця? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Сьогодні поговоримо про сполучники «чи» / «або». Багато хто не знає різниці між ними, але чи є ця різниця взагалі? Розглянемо по два перші словникові значення.

«Чи» вживається:

при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. «[Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан» (І. Франко);
для вираження припущення. «Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять» (В. Сосюра).

«Або» вживається:

на означення того, що з ряду перелічуваного можливе тільки одне. – [Тірца:] Добудь нові слова, новії струни або мовчи (Леся Українка);
на означення того, що предмети чи явища періодично чергуються або змінюються іншими. «Мотря коло печі та в хаті або за корівчиною ходить…» (Панас Мирний).

Тобто і «чи», і «або» може вживатися, коли треба обрати щось одне. Тому мовцям залишається обирати інтуїтивно, а то й чергувати їх в одному реченні.

Професор Пономарів стверджував, що «чи» вживаємо тоді, коли з ряду перелічуваного можливо обрати один варіант, а «або» – коли можна вибрати одидва. Але, як бачимо, словник цього не підтверджує.

Також часто бачимо «або» в питальних реченнях, де його точно не має бути. Наприклад: «Ти дістанешся пішки або на метро?», а треба «Ти дістанешся пішки чи на метро»? У питальному реченні «або» класики вживали тільки у значенні «хіба»: «Або я знаю? Або ж і не жаль?», але таке вживання застаріле.

Не біймось заглядати у словник.

• 1 •

Віталій Орел: Добрий день. Якщо на жінку правильно казати не «початківиця», а «початківка», то чому тоді «військовослужбовиця», а не «військовослужбовка»?

Так, правильно «початківка». Саме «початківку» фіксує СУМ-20 («початкі́вка, и, ж. Жін. до початківець»). А от фемінітивів до слова «військовослужбовець» СУМ-20 не фіксує взагалі. Словник почали укладати задовго до повномасштабної війни, коли жінок у війську було ще мало. Уряд дозволив їм вступати до військових ліцеїв лише з 2019 року, а у 2021 році жінок у ЗСУ було близько 30 тисяч. Зараз у війську служить понад 75 тис. жінок, тож прогалину у словнику негайно треба заповнювати. Що ж до вибору форми, то усталеною на сьогодні є «військовослужбовиця», як і «науковиця» та «мовознавиця». Хоча могло бути й «військовослужбовка», «науковка» та «мовознавка». Фемінітиви творяться дещо стихійно, тож філологиня може бути і мовознавицею, і мовознавкою, і навіть мовознавчинею. Що людям стає більше до вподоби, те і приживається. «Початківка» – досить давній фемінітив. Гончар у творі «Берег любові» вжив його 50 років тому.

• 2 •

Анастасія Дика: Елла Лібанова – демографиня? Ціла графиня… Фемінітив утворено правильно?

Частіше від маскулінативів, що закінчуються на «ф», утворюємо фемінітиви, що закінчуються на -ка: демографка, фотографка, хореографка, філософка тощо.

• 3 •

Юлія Павлова: Підкажіть, слово «утюг» є в українській мові?

Є. Це тюркізм: ütü – «утюг», ütülemek – «утюжити». «Ізюм» теж (тур. üzüm «виноград»). Тобто українською правильно не тільки «родзинки». У Грінченка є «озюм» (походить безпосередньо від кримськотатарського öзÿм – «виноград»).

• 4 •

Тетяна Мельник: Пані Ольго, підкажіть, будь ласка: Тернопіль, але Теофіполь. Чи правильно? Чому не Теофіпіль, Теохвипіль? Дякую.

Бо назви міст із компонентом -піль мають словʼянське походження (від «поле»), тому Тернопіль (чергування в закритому складі о/і, як «три поля» – «Трипілля»). А назви з -поль походять не від «поле», а від грецького polis – «місто». Тому Теофіполь, Нікополь, Сімферополь, Севастополь, Мелітополь, Маріуполь. Хоча за правилами скрипниківки цього розрізнення не дотримувались і писали Теофіпіль, Нікопіль, Мелітопіль, Маріюпіль.

• 5 •

Оксана Пасічник: Підкажіть, як буде головоломка? Може, головоламка? Ламати ж, а не ломати?

«Головоломка» у словниках є, а «головоламки» немає. Тому навіть якщо це запозичення з російської, то вже узвичаєне і кодифіковане. Є ще варіант «головокрутка», але в корпусі текстів украй мало вживань: «Тієї ночі в його відділенні зʼявився Патрік Бонфіс. Фрер знай складав фрагменти тієї головокрутки. Забудько Бонфіс. Оті нишпорки під хатою. Убивство на вокзалі Сен-Жан» (Жан Крістоф Ґранже, «Пасажир», 2011, пер. Леоніда Кононовича). До речі, за цією самою логікою має бути не «перелом», а «перелам». Обидва слова є в СУМ-20.

• 6 •

Микола Поштаренко: Є така торгова марка мʼяса «Братці Кролики». Ця назва – чергова калька з російської? Чи в українській мові теж можна казати «братці»?

Можна. Це слово вживали класики. І не тільки «братці», а й «братця»: – А хто, братця, Співа про Богдана? (Т. Шевченко); – Ой, братці, пече! – скрикнув Олекса (М. Коцюбинський); – Нічого, братець, не розумію (В. Винниченко).

• 7 •

Лариса Лагута: На ряжанці «Яготинській» написано «Для нічних жреців». Дотепно, але хіба правильно не «жерців»? «Жрецов» – это по-русски.

Так, тут помилка. Правильно не «жреців», а «жерців». Каламбур від того не зник би, бо дієслово, яке закладали в жарт, – «жерти». До речі, у кличному відмінку «жрець» буде «жерче» (як і «жнець» – «женче»). Зʼявляється епентетичний (вставний) «е».

• 8 •

Марина Петрова: Яка форма наказового способу дієслова «виправити»: виправіть чи виправте?

Виправте. І не очистіть, а очистьте; не підтвердіть, а підтвердьте; не продовжіть, а продовжте тощо. Раджу перевіряти словозміну в онлайн-словниках. Наприклад, у словнику Мовно-інформаційного фонду НАН України.

• 9 •

Валерій М.:Ж Добрий вечір. Почув у рекламі вислів «Вчуся на зварювання», і трохи різонуло вухо. Хіба правильні варіанти не «Вчуся на зварювальника» або «Вчуся зварюванню»?

Вчуся на зварювальника / зварювальницю або вчуся зварювання (не зварюванню).

• 10 •

Тетяна: Слово «сфальшований» вірне? «Сфальсифікований» нам більш знайоме.

Правильне (не вірне). Фальшувати, фальшування, сфальшований – як і фальсифікувати, фальсифікація, сфальсифікований. Це рівнозначні лексеми. Фальсифікація – чистий латинізм (falsificātio), який є в багатьох європейських мовах. Фальшування – запозичення з латинської через німецьку (falsch – «неправдивий, хибний, помилковий»). У слові «фальшування» є типовий для віддієслівних українських іменників формант «-ання».