Російських коригувальників зараз цікавлять не фото прильотів, а наша реакція на них. Тому, що вибір цілі зараз це і вибір наративу.
Чому? Давайте відкотимося до головного завдання РФ – дотиснути Україну до капітуляції.
Зруйнувати Київ і змусити киян виїхати Росія не може. Пробувала, не змогла – місто працювало навіть із розбитим опаленням. Потім спалили склади, торгові центри, логістику – Київ живе і працює. Фронт перемоги не дає, а «переговори», які нам пропонують, – це не переговори, а примус до капітуляції на російських умовах. Отже, треба знайти те, що змусить Київ на них погодитися.
Кожна хвиля ударів – це їхня гіпотеза про те, на чому тримається місто. Без енергетики вивезли. Без складів якось вивозимо. Без дата-центрів – подивимося. Думаю, вивеземо: мережі зв’язку вразливі, але дуже децентралізовані.
Головне, як на мене, – поєднання ударів з інформаційною машиною, яка переписує кожен приліт з «Росія б’є» на «влада не захистила, влада не домовилася, влада краде».
Мета – розрив між суспільством і владою та розкол в елітах: бізнес, чиї активи горять, IT, який виїжджає, політики, які бачать, що «домовитися на будь-яких умовах» стає популярнішим за спротив.
Є і другий адресат – Захід. Кожен удар – це рахунок: відбудова, фінансування, стабілізація. Росія показує західним столицям, що Україну неможливо стабілізувати без згоди Москви і що ціна утримання зростатиме без межі. Втома Заходу – не побічний ефект, а ціль. Повідомлення просте: змусьте Київ прийняти наші умови, і це закінчиться.
Тому сьогодні вибір цілі – це водночас вибір наративу. А перевірити, чи наратив працює, можна лише одним способом: подивитися, що ми пишемо. Наша емоція – це їхня оцінка результату.
Це не заклик мовчати чи робити вигляд, що все добре. Питати про резервування, про захист, про ефективність треба.
Але між «влада має зробити мережу стійкою» і «влади не існує» лежить та сама межа, яку російська машина щодня намагається стерти.
