Минулого насиченого пленарного тижня Верховна Рада прийняла за основу законопроєкт 14405, який має зберегти дієздатність місцевих рад в умовах воєнного стану. Його суть стисло: місцева рада може продовжувати працювати та ухвалювати рішення навіть за наявності лише третини депутатів від її складу.
Перед голосуванням в парламенті цей законопроєкт 10 вересня отримав схвалення Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. Проте на цьому ж засіданні члени комітету розглянули та ухвалили ще один законопроєкт – 13618.
Ним вносяться зміни до Виборчого кодексу та інших законодавчих актів щодо процедури оскарження відкликання депутатів місцевих рад та проведення їх заміщення наступними у списку. Його авторами є депутати з різних фракцій («Батьківщина», «Слуга народу», «Європейська солідарність»).
Зараз часто виникає ситуація, коли депутат місцевої ради, якого відкликає партія, подає на це рішення до суду і той може розглядати справу роками. Відповідно весь цей час партія не може завести замість «відступників» іншого кандидата. Законопроєкт, серед іншого, пропонує внести правку до Кодексу адміністративного судочинства, яка обмежує термін судового розгляду таких справ 15 днями. Також пришвидшуються дії територіальної виборчої комісії щодо реєстрації наступного депутата, а у разі її бездіяльності ці обов’язки переносяться на ЦВК.
Законопроєкт 13618 був прийнятий за основу ще рік тому, але знову руки у профільного комітету дійшли до нього лише зараз. Проте, як стверджують члени профільного комітету, винесення 13618 до зали наразі заблоковане. І не тільки через претензії щодо ще більшого партійного «закріпачення» депутатів. Під час розгляду до другого читання в законопроєкт затесалася правка, яка ставить під загрозу подальше прийняття всіх рішень у Верховній Раді…
Поважні партнери
Законопроєкт 13618 «спіткнувся» об правку від народного депутата від «Голосу» Романа Лозинського. Нардеп запропонував доповнити проєкт новелою щодо позбавлення мандатів всіх депутатів місцевих рад, обраних від заборонених у 2022 році проросійських партій (ОПЗЖ, Опозиційний блок, Партія Шарія, «Наші» тощо). І його колеги по комітету на засіданні її підтримали.
При цьому Лозинський звернув увагу, що законопроєкт з такою нормою (№7476) вже подавався у Верховну Раду в 2022 році, і його ініціатором був… уряд. Профільний комітет навіть підтримав цю ініціативу, але подальше просування проєкту було заблоковане. На думку Лозинського, за цим стояла «проросійська агентура в парламенті».
Тут варто зробити невелику ремарку: після заборони ОПЗЖ та припинення існування однойменної фракції в парламенті ті її представники, що не розбіглися з країни, розбилися на дві приблизно рівночисельні групи – «Платформа за життя та мир» та «Відновлення України». Попри неодноразові заклики позбавити їх мандатів, реалізувати це не так просто: підстави для позбавлення повноважень народних депутатів чітко прописані в Конституції.
У деяких нардепів забрали мандати через інструмент позбавлення громадянства (Віктор Медведчук, Тарас Козак, Ренат Кузьмін), хтось написав заяви сам (Наталія Королевська, Юрій Солод, Олег Волошин, Юлія Льовочкіна). Але більшість колишніх «ОПЗЖшників» – досі в Раді та тримаються своїх груп, до яких доєдналися поодинокі позафракційні мажоритарники, обрані у східних регіонах, та опальні «слуги народу». Також в парламенті є кілька мажоритарників, обраних від забороненого Опоблоку, які тримаються позафракційними.
Загалом разом у групах «Платформа за життя та мир» і «Відновлення України» числиться 38 депутатів. Для порівняння: у найбільшій після «слуг народу» фракції «Європейська солідарність» – 26 штиків. Очевидно, що колишні представники заборонених партій, м’яко кажучи, без ентузіазму ставляться до потенційного позбавлення депутатського статусу їхніх соратників на місцях.
Здавалося б, 38 голосів не зроблять погоди у випадку, коли у Раді вистачає прихильників зачищення політичного поля принаймні на місцях від залишків проросійських сил. Проте керівництво монобільшості, яке і формує порядок денний в Раді, дивиться на ситуацію глобальніше.
Не є таємницею, що депутатські групи, які складаються з представників екс-ОПЗЖ, фактично є сателітами «слуг народу» при важливих і часто непопулярних голосуваннях. Монобільшість наразі складається лише з 228 депутатів, при цьому частини навіть цих 228-ми давно немає в країні. Тому чисто фізично правляча монокоаліція давно вже не може приймати рішення власними силами. Тож «милиці» у вигляді депутатських груп є просто незамінними для стабільної роботи парламенту.
За підрахунками руху «Чесно» за жовтень 2025 року «Відновлення України» голосувало синхронно зі «слугами народу» у 75% випадків, а «Платформа за життя та мир» – у 61%. Більш лояльною до монобільшості є тільки депутатська група «Довіра» (84% спільних голосувань).
Громадська ініціатива «Голка» у серпні цього року вирахувала п’ятірку нардепів від колишньої ОПЗЖ, які найбільше підтримують монобільшість своїми голосами. Сергій Ларін, Олександр Качний, Сергій Льовочкін, Ігор Кісільов, Олександр Пузанов підтримують владу у 97–99% голосувань. Для контрасту: до 2022 року, коли ці нардепи перебували ще у складі ОПЗЖ, підтримка не перевищувала 38%.
З огляду на це логіка суперпрагматичної верхівки пропрезидентської партії цілком зрозуміла. Навіщо псувати стосунки з партнерами, які, попри свій статус політичних «військовополонених», можуть зайнятися саботажем та замість того, аби дисципліновано тиснути потрібні кнопки.
Тим більше це непотрібно напередодні низки надважливих голосувань, які анонсував президент. Те, які важелі мають ці сателіти «слуг народу», продемонстрували тривалі епопеї з позбавленням звання Героя України Юрія Бойка та забороною УПЦ МП – відповідні ініціативи блокувалися якраз силами колишніх «рупорів Кремля» у Раді. Втім, обидва рішення у підсумку були дотиснуті.
«Цинічна реальність»
Спроба позбавлення мандатів депутатів місцевих рад, яка прокралася в проєкт 13618, – ще одна «червона лінія» для колишніх «ОПЗЖшників».
«Цю правку Роман Лозинський запропонував листом до комітету, хоча за регламентом термін для внесення поправок до законопроєктів, які прийняті у першому читанні, давно минув. Але комітет ухвалив її та включив до законопроєкту, – розповідає головний автор законопроєкту Іван Крулько з «Батьківщини». – І це дійсно вплинуло на його розгляд в другому читанні, тому що парламентська монобільшість у нас тільки на папері і «слугам народу» доводиться домовлятися, зокрема, з представниками заборонених партій. Це якраз і може стати тією причиною, через яку законопроєкт просто не будуть вносити в сесійну залу. Така цинічна реальність».
Крулько сподівається все-таки знайти можливість, щоб ключова норма проєкту щодо пришвидшеного відкликання та заміни депутатів місцевих рад, яка вже була підтримана в першому читанні, все-таки була проголосована.
«Я розумію і автора цієї поправки, який її вніс, і депутатів, які її підтримували, – каже Крулько. – У цього питання є дві сторони: одні вважають, що ця постановка питання є повністю справедливою, інші – що цього не треба робити з різних причин. Хтось проти через лояльність до заборонених партій, хтось – через те, що вважає, що у разі позбавлення повноважень такої кількості депутатів деякі місцеві ради, особливо на сході, взагалі стануть недієздатними».
Автор скандальної правки – Роман Лозинський – критикує сам законопроєкт 13618 через спробу запровадження «турборежиму відкликання депутатів», яка закріпить партійну диктатуру. А свою пропозицію навпаки вважає великим позитивом і звертає увагу, що комітет підтримав її одноголосно – навіть представники екс-ОПЗЖ.
«На превеликий жаль, на сьогодні у Верховній Раді вплив проросійських уламків Партії регіонів на формування порядку денного настільки великий, що вони можуть дозволити собі заблокувати потрапляння до нього законопроєктів з такими поправками», – нарікає Лозинський та додає, що дотискати питання позбавлення мандатів депутатів від ОПЗЖ та Ко потрібно було в 2022-2023 роках, коли тільки вступило в силу рішення суду щодо заборони цих партій. – Але тодішня пропозиція уряду щодо цього так і не була навіть винесена в залу парламенту».
Те, що саме правка Лозинського поставила на паузу винесення в залу законопроєкту 13618, підтвердили і співрозмовники «Главкома» в «Слугах народу».
Шансів немає?
Нагадаємо, що замінити депутатів від заборонених партій у разі масового позбавлення мандатів без проведення виборів нема ким, і через це деякі місцеві ради можуть стати неспроможними. І це, дійсно, є однією з пересторог для такої масової «зачистки». Але таких рад не так багато, а прийнятий у першому читанні законопроєкт 14405, згідно з яким місцева рада може працювати і з третиною складу, частково вирішує цю проблему. До того ж, переважно ради, де переважали такі політсили, вже припинили свою роботу: якісь з них опинилися на окупованих територіях, якісь просто не можуть зібратися на засідання (частина депутатів втекла, частина – затримані за звинуваченнями у держзраді та колабораціонізмі). Там, де місцеві ради стали фактично недієздатними, управління громадами перейшло до військових адміністрацій.
Але є ще один момент: в багатьох місцевих радах депутати від заборонених партій, які стали позафракційними або збилися у групи з абстрактними назвами, так само, як і в парламенті, є складовими неформальних «коаліцій» з місцевими філіалами парламентських партій. І втрачати цих союзників не хочеться.
Голова Комітету виборців України Олексій Кошель переконаний: парламент має створити умови для того, аби депутати від заборонених партій втратили депутатство принаймні на місцевому рівні.
«Ця дискусія триває вже 4,5 роки, і багато авторитетних юристів, фахівців з конституційного права майже одноголосно говорять про те, що наявність депутатів від заборонених судом проросійських партій – це нонсенс, – каже Кошель. – Основна перешкода для прийняття цієї норми – ймовірні неофіційні зобов’язання монобільшості і загалом влади перед групами, створеними на основі колишньої ОПЗЖ. Чіпати мандати народних депутатів від цієї партії не можна, бо це заборонено Конституцією. Але їх давно можна було позбавити керівних посад у профільних комітетах, можливості представляти парламент в різноманітних міжнародних делегаціях тощо. Втім, навіть цих мінімальних кроків не було зроблено».
Підсумовуючи, експерт робить висновок, що законопроєкт з правкою Лозинського не має шансів на прийняття.
Сумнівається в тому, що ця норма запрацює, і ексдепутат та один з авторів Виборчого кодексу Олександр Черненко: «Патріотичне крило «слуг», разом із «Європейською солідарністю» та «Голосом», голоси дадуть. Але прагматичні «рішали» та мажоритарники – ні. Тому це – чиста декларація та красивий піар».
Головний редактор руху «Чесно» Олександр Саліженко також вважає, що, після того, як у 2022 році був згаяний шанс на швидке виведення з політичного поля депутатів від проросійських сил, зараз іти на конфлікт з ними влада не ризикне. Проте очікує, що норму про посилення імперативного мандату, яка закладена в 13618, її лобісти спробують провести через «план Б» – правкою до якогось іншого законопроєкту.
У підсумку запекла боротьба з проросійською спадщиною вкотре впирається в арифметику кулуарних домовленостей. До того ж, така ситуація керівництву монобільшості навіть на руку – чому б не полоскотати нерви парламентських «військовополонених» демонстрацією нових загроз?
Павло Вуєць, «Главком»
