Наприкінці липня Угорщина вчергове заблокувала результати скринінгу переговорних кластерів 2 та 3 для України та Молдови під час засідання робочої групи Ради ЄС. Повторно розглянути це питання та спробувати переконати Будапешт європейські дипломати планують уже 1 вересня.
«Главком» продовжує спецпроєкт «Вступаємо у ЄС?», у якому ми аналізуємо переговорні кластери, що визначатимуть, як буде змінюватись українська економіка на шляху до ЄС. У цьому матеріалі розглянемо Кластер 3 «Конкурентоспроможність та інклюзивний розвиток» – один з напрямів переговорів, який охоплює основні принципи функціонування внутрішнього українського ринку за правилами ЄС.
Чому Угорщина блокує другий і третій кластери одночасно?
Блокування Будапештом одразу двох кластерів має на меті не лише шантаж України вимогами розширити захист нацменшин на Закарпатті чи Брюсселя задля розблокування заморожених для Угорщини коштів. Для цього вистачило б заблокувати відкриття бодай одного напряму, проте угорська сторона ветує одразу два. Чому?
Другий і третій кластери можна уявити як два колеса одного автомобіля: вони дуже схожі, але відповідають за різні речі. Саме через їхню тісну взаємопов’язаність Україні та Молдові планували відкрити їх одночасно, а не по черзі.
Кластер 2 – це про правила допуску на ринок. Чи скасував НБУ обмеження на виведення капіталу? Чи мають наші компанії право надавати послуги в ЄС без додаткових дозволів? З відкриттям другого кластера український бізнес і держава узгоджують правила які дозволяють виходити на європейський ринок.
Кластер 3 регулює наші внутрішні норми: як налаштувати українську економіку так, щоб вітчизняні товари й послуги конкурували з європейськими за ціною та якістю на рівних.
Тож перемагати на ринку лише завдяки нижчим податкам, «конвертним» зарплатам, емісії грошей під час дефіциту бюджету чи пільгам для окремих обраних підприємств більше не вдасться.
Показовий приклад того, чому це так важливо, – це конфлікт навколо українського зерна в Польщі. Польські аграрії блокували кордон та висипали пшеницю з вагонів і вантажівок в тому числі тому, що вважали дешевшу українську продукцію конкурентом польської.
Протести проти українського зерна – лише один із викликів, з якими Україна може зіткнутись після вступу до ЄС. Вихід на спільний європейський ринок, окрім нових можливостей, означатиме для українських компаній вільну конкуренцію за новими, європейськими правилами.
Структура Кластера 3: «Конкурентоспроможність та інклюзивне зростання»
Цей кластер складається з восьми переговорних пунктів. У межах його вимог Україна має реформувати трудове законодавство, соціальні виплати, створити сприятливі умови для малого й середнього бізнесу, а також продовжити дерегуляцію.
Водночас наша держава мусить прискорити цифровізацію публічних послуг та промисловості. Окремий напрям – повне оновлення митної системи за правилами ЄС, ухвалення нового Митного кодексу, цифровізація митниці та посилення боротьби з контрабандою.
Найбільше практичних викликів для України зосереджено у трьох ключових розділах:
| Розділ | Назва | Наслідки для України |
|---|---|---|
| Розділ 16 | Податкова політика | Приведення акцизів та податків до загальноєвропейського рівня |
| Розділ 17 | Економічна та монетарна політика | ЄС забороняє НБУ латати дірки в бюджеті за допомогою купівлі державних паперів |
| Розділ 20 | Промислова політика та підприємництво | Євросоюз обмежує переваги для національного бізнесу |
Переговори за цим розділом – це зокрема про те, що українці мають бути готові до нових цінників на АЗС та полювання за їхніми тіньовими доходами. Україна вже рухається за графіком, за яким акцизи на пальне крок за кроком підтягують до європейського мінімуму. Якщо у 2026 році акциз на бензин становить €300,8 за 1000 літрів, дизель – €253,8, а автогаз – €173, то вже у 2028 році ці показники зростуть до €359 на бензин (+19%), €330 на дизель (+30%) та €250 на скраплений газ (+45%).
Паралельно ЄС вимагає від нашого фінансового сектору більшої прозорості. З 1 липня цього року в Україні діє новий міжнародний стандарт CRS 2.0, який дозволяє нашій податковій в автоматичному режимі обмінюватись даними про закордонні рахунки українців з іншими країнами. Таким чином наша податкова може дізнатись інформацію про банківські депозити, електронні гаманці та операцію з криптовалютою у всіх українських резидентів навіть за кордоном.
Важливо зазначити, що розділ 16 не вимагає ліквідації спрощеної системи чи заборони ФОПів. Брюссель не буде висувати вимоги щодо повного закриття такої форми підприємництва. Боротьба з прихованою найманою працею, коли замість трудового договору використовують ФОП – от, що цікавить ЄС у нашій внутрішній трудовій діяльності.
Розділ 17: незалежність та заборони для НБУ
Головна вимога цього розділу – незалежність Нацбанку та заборона для уряду використовувати ресурси центрального банку для покриття бюджетного дефіциту. У ЄС регуляторам заборонено напряму фінансувати бюджет чи купувати державні облігації на первинному ринку.
Для України це особлива і унікальна історія. У 2022 році після початку повномасштабного вторгнення НБУ був змушений викупити державних облігацій на 400 млрд грн, аби покрити видатки держави на війну. Тобто НБУ купляв державні папери, щоб компенсувати витрати на війну. Вже з початку 2023 року цю схему «купляю сам у себе» вимкнули. Тоді такий крок був потрібен для збереження макроекономічної стабільності на початку великої війни.
Зазначимо, що від початку 2026 року уряд залучив на аукціонах з продажу ОВДП понад 310 млрд грн, а загалом від початку повномасштабної війни – майже 2,34 трлн грн. Водночас правила ЄС передбачають, що центральний банк не може безпосередньо купувати державні облігації на первинному ринку. Тобто фінансування бюджету через продаж ОВДП інвесторам може зберігатись, але пряма купівля державних цінних паперів за кошт НБУ має бути припинена.
Також у ЄС діють норми щодо фінансових показників держави: дефіцит бюджету не більше 3% ВВП, а держборг – до 60% ВВП. Але під час війни ніхто не вимагає від України негайно підігнати показники під ці рамки. Для розуміння масштабу: у 2026 році дефіцит нашого бюджету визначений на рівні близько 12-18% ВВП. А Мінекономіки у квітні 2026 року наводило прогноз на весь 2026 рік: державний і гарантований державою борг – 101,5% ВВП.
Проте у ЄС розуміють нашу ситуацію, і головна задача зараз – забезпечити стійкість держави та не повертатись до купівлі «самого в себе» для покриття дефіциту.
Впродовж останніх 30 років війни відбувались і на території країн, які сьогодні входять до ЄС. Хорватія, яка постраждала від Балканських війн, закінчила війну за незалежність у 1995 році. Наприкінці 1990-х її державний борг становив близько 33% ВВП. Згодом, після вступу до ЄС, Хорватія поступово скорочувала дефіцит і борг, проводила бюджетні та податкові реформи й залучала кошти ЄС в економіку. За прогнозом Єврокомісії, у 2026 році дефіцит бюджету Хорватії становитиме 2,9% ВВП, а державний борг – 55,9% ВВП, тобто країна майже відповідає орієнтирам ЄС у 3% і 60% ВВП.
Розділ 20: кінець підтримки локалізації?
Вступ до ЄС не означає, що держава не буде мати права підтримувати власного виробника. Навпаки, допомагати бізнесу можна й надалі через гранти, пільгове фінансування та різні програми модернізації. Головна вимога – така підтримка має відповідати європейським правилам конкуренції.
Найгострішим практичним питанням залишається вимога щодо локалізації у публічних закупівлях. Зараз українське законодавство вимагає, щоб при закупівлях за бюджетні кошти міського транспорту, комунальної техніки чи енергообладнання використовувалась чітка частка українських складових: у 2026 році – не менше 30%, у 2027 році – 35%, а з 2028 року – 40%.
Проте правила ЄС вимагають рівного ставлення до всіх постачальників зі країн-членів і забороняють надавати перевагу компанії лише через походження продукції. Це не означає автоматичного скасування норми 1 січня 2028 року, проте вектор розвитку зрозумілий і зараз: протекціоністські обмеження доведеться замінити іншими інструментами. Такими інструментами можуть стати гранти на переоснащення та інвестиційна підтримка.
На жаль, шлях України до ЄС є чи не найскладнішим серед усіх країн-кандидатів. Жодна з них не мала настільки серйозних макроекономічних проблем, пов’язаних із війною. Як приклад поступової відмови від протекціонізму у публічних закупівлях можна навести Хорватію. Під час виконання Угоди про проміжну асоціацію країна застосовувала цінову преференцію у розмірі 5-10% на користь вітчизняних учасників.
Згодом Хорватія була змушена повністю скасувати такі переваги за ознакою походження продукції. Замість цього країна розширила програми пільгового інвестиційного кредитування через Хорватський банк реконструкції та розвитку, а також залучила грантове фінансування з Європейського фонду регіонального розвитку для цифровізації та модернізації виробництва.
Марк Любаров, «Главком»
