Історики вважають, що не тільки геополітичні битви й політичні події визначають час, а й побутова культура.
Для українців завжди була важливою висока естетична культура побуту. Визнаймо, що все традиційне, що ми звикли готувати й бачити навколо, переважно гарне. І борщ і вишиті рушники й сорочки – це гармонійна народна естетика, яка є звичною частиною нашого життя. Побілені хати, квітники, розписні миски з майоліки, хіпстерське переосмислення традицій у кожній маленькій крафтовій пекарні – все це також про живу рідну естетику, яка пробилась крізь нашарування насильницької шароварщини, і про європейський дух потягу до краси, яка допомагає жити на континенті постійних історичних баталій.
Наприклад, сьогодні в мене на столі два абсолютно різні кондитерські вироби.
Маковий штрудель із однієї відомої торгової мережі. І маковий равлик, просочений лімончелло, з нової київської кондитерської.
Різне тісто, рецептура, ціна, навіть гастрономічна філософія.
А всередині – той самий мак, що й у макових пиріжках наших прабабусь та штруделях поколінь європейських родин.
І я раптом подумав: зараз осінь і мак визрів не лише в Україні.
Ми звикли говорити про європейську інтеграцію мовою великих слів: кордони, тарифи, квоти, транспортні коридори, енергетика, безпека.
Є Вишеградська четвірка, Ініціатива трьох морів, Центральноєвропейська ініціатива.
Але базою нашого майбутнього співжиття давно час оголосити умовну «макову співдружність». І йдеться не про нелегальну торгівлю забороненими речовинами.
Бо держави об’єднують не тільки договори. Народи значно раніше за політиків об’єднала кухня й культура побуту.
То же звичайний мак. Для українця макова начинка – смак, який не треба пояснювати. Маківники, шулики, завиванці, пироги, булочки, коржі з маком. Нарешті, кутя, де мак уже не просто продукт, а частина традиції.
А тепер рушимо на Захід. У Польщі нас зустрічає makowiec, знаменитий маковий рулет, без якого важко уявити традиційний святковий стіл.
Переїжджаємо кордон: і в Чехії знаходимо makový závin, макові пироги та булочки.
У сусідній Словаччині люблять makovník. В Угорщині mákos bejgli, традиційний рулет із густою маковою начинкою.
У Австрії сформувалась ціла культура випічки з маком, зокерма Mohnstrudel, Mohnkuchen.
У Словенії є makova potica, хорвати готують makovnjača…
Можна продовжувати й далі.
Різні мови, історичні суперечності між цими народами, а розрізаєш пиріг – і всередині той самий мак. Так на рівні побутової культури напруженість нівелювалась спільними смаками й звичками.
Виходить цікава географія.
Від України через Польщу, Словаччину, Чехію та Угорщину до Австрії, Словенії й Хорватії простягнувся ще один європейський коридор.
Не транспортний, зерновий, а маковий шлях.
І тут, мені здається, є трохи більше, ніж просто гастрономічна традиція.
Ми багато років сперечаємося, наскільки Україна є частиною Європи. Шукаємо історичні аргументи, економічні показники, політичні докази.
А іноді достатньо просто подивитися на те, що лежить у нас на столі.
Кухня взагалі дуже вперто зберігає історію.
Імперії виникають і зникають. Кордони пересуваються. Політичні союзи створюються і розпадаються, а побутова культура все одно допомагає нам знаходити спільну мову й європейську культуру.
