«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку [email protected] з темою листа «Мовне питання».
Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!
Літні канікули (чи вакації?) добігають кінця, батьки збирають дітей до школи, а ми в «Мовному питанні» продовжуємо пізнавати таїну слів.
Сьогодні розберемося, чи правда, що радянська влада замінила «вакації» на «канікули», адже «вакації» є в радянському словнику СУМ-11: «вака́ції, ій, мн., заст. Канікули, перерва в роботі навчальних закладів, установ. – Чи ви скінчили академію, чи тільки приїхали на вакації? (Нечуй-Левицький, III, 1956, 40); – Чому ти не в школі, Андрушко? Чи у вас тепер вакації? (Ольга Кобилянська, II, 1956, 268)». Марковане як застаріле, але точно ніхто його не прибирав.
Та чи вживали слово «канікули» класики? Бо «вакації» вживав навіть Іван Нечуй-Левицький, який дуже не любив галицизмів та всього, що прийшло з польської мови. Ні, «канікул» класики не вживали. У корпусі текстів я не знайшла прикладів. Тобто це слово активно увійшло в обіг у ХХ столітті.
Утім, обидва слова – канікули і вакації – прийшли з латинської мови. «Канікули» походять від латинського canicula – «псиця». Етимологія досить цікава: dies caniculares – буквально «собачі дні». Так називали час, коли Сонце знаходилося найближче до зірки Пса Оріона. Ці дні були найспекотнішими, і на них випадали найтриваліші перерви в роботі чи навчанні. Так і зʼявилося сучасне значення «канікули». В українську мову слово зайшло через російську. Натомість вакації – теж латинізм – зайшло через польську. Латинське vacātio означає «звільнення, свобода» і є похідним від vacāre – «бути вільним, незайнятим, позбавленим, відпочивати».
Що ж до частотності в сучасному слововжитку, то ситуація в ГРАКу така: вакації – 2000 вживань; канікули – 25 000. Проти узусу не підеш. Уживати можна обидва слова.
• 1 •
Катерина Хилько: Чим замінити гидотне «прям», яке вставляють у кожне друге речення?
Слово-паразит «прям» найчастіше можна замінити на «аж»: «Мені прям не по собі стало» – «Мені аж не по собі стало». Також на «ну»: «Це прям дуже цікаво!» – «Це ну дуже цікаво!». Принагідно нагадаю, що деколи «прямо» треба замінювати на «просто»: «Підʼїхав прямо до будинку» – «Підʼїхав просто до будинку», тобто до самого будинку, а не прямо (чи косо). Але це вже не про слово-паразит.
• 2 •
Микола, Київ: Український шансоньє Олег Гаврилюк минулого року порадував шанувальників чуттєвою піснею «Вустами». Але чи то спочатку вона писалася російською і автор не дуже вдало її переклав, чи то йому просто забракло слів, бо ми чуємо такі слова: «Дощі осінні омивають скло, Сумні чомусь складаються вірші, Так хочеться зануритись в тепло Твоєї необ’ємної душі…» Чи може бути душа «необʼємною»? Тобто Гаврилюк насправді стверджує, що в героїні його пісні душа плоска?
Це хибний переклад російського слова «необъятный». Українською душа буде неосяжна.
• 3 •
Олександр Лєбєдєв: Чому зараз усі медійні особи (без винятку) дублюють іменник словами «він», «вона», «вони»? Приклад: «Президент Трамп він людина емоційна», «поляки вони останнім часом негативно ставляться до українців», «Ольга Полякова вона не випадково займає значний простір на теренах інтернету» і таке інше.
Зайвий підмет. Це поширена помилка усного мовлення, яка на письмі не трапляється. Люди в такий спосіб «виграють час» на подумати. Зазвичай у них недостатній словниковий запас і проблеми з донесенням думки.
• 4 •
Олександр Давиденко: Як правильно: Оргузький чи Орхуський комітет? «Клод» стверджує, що правильно Орхуський, покликаючись на транслітерацію данської фонетики (буцімто в данській мові h передається звуком «х»). Буду вдячний за допомогу.
Оргузький. Про це каже §122 правопису: «4. Звук [h] передаємо переважно буквою г: гандбол, гербарій, гінді, гіпотеза, горизонт, госпіс, госпіталь, гумус; Гарвард, Гельсінкі; Ганнібал, Гейне, Горацій; авіаперевізник «Люфтганза». Через «х» залишаємо слова зі східних мов: брахман, джихад, моджахед, ханум, харакірі, хіджаб та інші. У 50-му випуску «Мовного питання» ми пояснювали, чому не можна ставити штучному інтелекту запитань про українську мову (зокрема, через вигадування ним параграфів правопису, цитат і словникових статей). Ось і вам ШІ подав хибну інформацію про передавання h через «х».
• 5 •
Дарина Гаркава: Як українською сказати «тема не затронута»? Теми не зачіпано? Не зачеплено?
Юрій Шевельов уживав «не заторкнено». Можна й «не заторкнуто».
• 6 •
Юлія Білик: Чи існує в українській мові слово «кондовий»?
Існує. Але наголос на останньому складі: кондови́й, а не кондóвий, як у російській. Кондовий – це той, який має щільну, міцну деревину й невелику кількість сучків (про хвойні дерева). У переносному значенні – грубий, примітивний. Кондовé мислення – негнучке мислення.
• 7 •
Марія Лустик: Прочитала на сайті інтернет-магазину «сережки з іржостійкої сталі». Відколи так називають нержавійку?
У словнику «іржостійкий» є. Так само є і «нержавійний»: «який не ржавіє; іржостійкий». Тобто це абсолютні синоніми, але важко заперечити, що слово «іржостійкий» – значно кострубатіше за «нержавійний». Тим паче є розмовне та звичне «нержавійка».
• 8 •
Наталія Мисливець: Яка різниця між звільненням та увільненням? Друге ж – очевидна калька від «увольнение».
Різні юридичні поняття. Увільнення – це тимчасове звільнення зі збереженням посади. Не можна сказати, що це калька, «увільняти» вживали класики. (Може, це росіяни в нас поцупили.) До речі, класики вживали у значенні «звільняти назавжди», а не «тимчасово»: «Отже, що я тобі, Федоре, скажу, – почав Олексій Іванович.. – я тебе навіки від панщини увільняю» (Панас Мирний).
• 9 •
Марина Гевко: Який фемінітив до слова молодець?
Можна вживати спільний рід: молодчина. Але може бути й молодчиня, як продавець – продавчиня.
• 10 •
Володимир Григор’єв: Чи доречно в українській мові вживати слово «дама», а не «пані»? Мені воно тхне московщиною разом з їхньою «баришнею».
А дарма. Слово «дама» прийшло з французької (dame). Згідно зі словником дама – це жінка з інтелігентних, переважно матеріально забезпечених, міських кіл. Це слово вживали ледь не всі класики: «Верби та дами з містечка наділи зелені вуалі» (М. Коцюбинський); «Перейдуть по серденьку .. Всі щасливі спомини, Мов веселі дами» (І. Франко); Хоча він був і удівець, одначе ж любив закликати до себе веселих гостей, а найбільше молодих дам (І. Нечуй-Левицький). І якщо «даму» загалом можна замінити словом «пані», то є сталий вираз «дама серця» (кохана жінка). Не треба цуратися.
«Главком»
