У хаосі, який влаштувала західному світу провальна американська кампанія в Ірані, Росія побачила шанс відродити підзавʼялий «дух Анкориджа».
Торік це мертвонароджене дитя кремлівської пропаганди мало реалізувати імперські амбіції Кремля у невійськовий спосіб: друзяка Трамп повинен був примусити українців до здачі територій. Проте ані червона доріжка, ані рукостискання й поїздка в одній машині не зробили кремлівського очільника «рукоподаваним», а Росію – гравцем вищої ліги.
За рік з «духу Анкориджа» зникли нотки імперських реляцій – лишився добре знайомий сморід ресентименту. Російські газети сповнилися заголовків про «Захід, який мріє про розвал Росії», а війна тим часом прийшла на російське подвірʼя. Тим самим порушивши неписаний контракт між Путіним і росіянами – «мені можна все, натомість вдома немає війни» – а такі порушення не минаються диктаторам безкарно. У Путіна не лишилося іншого виходу, окрім старого доброго зимового шантажу.
Брак ракет PAC-3 (дякуємо іранській кампанії Трампа) бʼє по здатності ППО прикривати критичну інфраструктуру, саме цим Кремль уже лякає нас і Європу, розганяючи паніку щодо жахливої зими. На жаль, безпорадність на місцях і заяви можновладців про необхідність «завершити війну до опалювального сезону» ідеально суголосні цій пропаганді. Такі настрої створять для росіян найвигіднішу переговорну позицію для повернення до свого омріяного «духу Анкориджа» та, як мінімум, просування сценарію фінляндизації України. А як максимум наполягання на грузинському сценарії з повним контролем політичних і економічних процесів.
Путін пристане лише на те перемирʼя, яке дозволить йому оголосити себе переможцем а далі досягти головної цілі: демонстрації неспроможності НАТО як блоку. Він досі сподівається, що, дозволивши Трампу приписати собі припинення вогню, вдасться ще більше розколоти Сполучені Штати і Європу, а коли щось піде не так – завжди можна звинуватити у зриві переговорів Україну і продовжувати завалювати її міста балістикою. Якщо ж усе пройде як треба, на тлі відсутності видимої агресії посилиться російська здатність маніпулювати європейськими політиками – аж до спроб заблокувати переговори про вступ України до ЄС.
Які за таких умов варіанти в України? Найголовніший – не купувати за всі гроші те, що нам продають. Головна зброя Кремля цієї осені не балістика, а моральна паніка, якій піддаються днями, на жаль, чимдалі більше людей. Ці хвилі можна простежувати навіть у соцмережах: слідом за черговими закликами негайно виїжджати з країни йде майстерно розігнаний фейк про скасування броні для багатодітних батьків, одразу за ним з’являється ще один, про мобілізацію бездітних жінок.
Нобелівський лауреат Томас Шеллінг ще 1960-го року в своїй «Стратегії конфлікту» пояснив: примусити до чогось погрозами легше того, хто сам добудовує собі реальність цих погроз, заздалегідь у них вірить. Критичне мислення в таких умовах стає не менш важливим за ППО елементом оборони. У переговори, які найімовірніше розпочнуться восени, ми маємо заходити без жодних ілюзій: швидко закінчити їх в інтересах України не вдасться. Готуватися треба до довгого і складного переговорного процесу, в якому нашим завданням буде триматися своїх позицій і союзників. А це можливо лише з холодною головою.
