Нарешті між моєю країною і американськими альт-правими сталося належне спілкування. Одне інтерв’ю Андрія Білецького американській MAGA-блогерці Лорі Лумер, здається, тут зробило набагато більше, ніж вся попередня робота української дипломатії на цьому поприщі.
Хоча, можливо, я українську дипломатію переоцінюю і ніякої роботи вони тут насправді не проводили. Бо як іще пояснити такий шалений успіх російських міфів саме в цьому середовищі в США, таку люту ненависть до України, котру там вдалося росіянам розплодити?
При тому, що це насправді страшенна нісенітниця. Для будь-якого американського правого Україна мала б бути країною свободи. Ми, мабуть, звикли і не помічаємо, але це факт.
Донедавна це місце взірця за дивним збігом обставин займала Росія. Яка, звісно, ніякою консервативною країною не є, якщо зважати на рівень розлучень, розповсюдженість абортів, масову епідемію наркоманії, СНІДу та алкоголізму, низьку народжуваність.
Де процвітає переслідування усіх християнських церков, крім однієї, державної, де, крім анонімного Telegram-каналу, немає навіть натяку на свободу слова.
Я впевнений, що якщо прибрати скажену російську оптику і показати українську реальність, будь-який представник MAGA-руху був би шокований, скільки всього йому набрехали.
Виявилося б, що тут спротив РФ розбудовували люди саме з близькими їм поглядами. Ті, кого американці класифікували б як «консерваторів» – колись першопрохідці нашого збройного опору агресії РФ і флагмани донині.
Першими, без жодного наказу, пішли битись з росіянами і показали приклад усім іншим, створили у своїй країні волю до перемоги.
Третій армійський корпус, 1-й корпус Національної гвардії України «Азов», полк «Рейд», Спецпідрозділи Братство, Катехон, 3-й батальйон оперативного призначення Свободи, тощо. Не дарма Правим сектором стільки років лякали самі себе росіяни.
Добре, що сьогодні війнонька – це вже не виключно для правих, захист Вітчизни – це уже не для окремих політичних груп. Ми знаходимося на такому етапі, коли війна з Росією – визнано справою усіх і кожного, незалежно від політичних поглядів. Це, власне, і є перемогою українських правих.
Але одночасно добре і те, що зараз у нас з’являється можливість вдруге використати цей здобутий моральний капітал, авторитет українського правоконсервативного руху для того, щоб мати іще один аргумент повернути США у число наших близьких союзників.
