29 липня президент України Володимир Зеленський на шляху з Вашингтона до Києва зустрівся в Любліні з польським прем’єр-міністром Дональдом Туском.
Ще донедавна такий захід міг би сприйматися як звичайна дипломатична рутина, традиційна між двома близькими партнерами. Проте, на тлі гучного двостороннього скандалу, спровокованого неоправданою реакцією Президента Польщі Кароля Навроцького на присвоєння одному з українських військових підрозділів імені героїв УПА, ця зустріч викликала активний інтерес.
У тому, що вона була дружньою і відвертою, сумніватися не приходиться. Адже власне Туск, як і деякі його найближчі політичні соратники, в першу чергу Міністр закордонних справ Радослав Сікорський, активно виступили проти антиукраїнської істерії, яка, на їхню думку, не відповідає інтересам Польщі і лише грає на руку спільному ворогу – Москві.
Під час зустрічі були обговорені як ключові питання двосторонніх відносин, так і основні подразнюючі чинники. Правда, інформуючи про результати, сторони зробили наголос на дещо інших моментах. За Зеленським, основними стали питання історичного діалогу, оборонної співпраці, з акцентом на антибалістику, а також безпеки українців у Польщі. Туск наголосив на польських інвестиціях в Україну.
Водночас, оцінки важливості питання співпраці у сфері протиракетної оборони та підтримки України у боротьбі з російським агресором з боку офіційних Києва і Варшави співпали. І це можна вважати важливою основою для повернення двосторонніх відносин у конструктивне русло.
Залишається, правда, запитання, коли відбудеться зустріч Зеленського з Навроцьким, погоджена ними нібито в принциповому плані під час саміту НАТО в Анкарі.
Сподівання на конструктивне продовження україно-польського діалогу базується не лише на результатах люблінської зустрічі, а й на деяких інших позитивних факторах.
За інформацією Українського інституту національної пам’яті, після тривалої перерви відновлено фаховий діалог істориків обох країн. Визначено спільні точки дотику. Зокрема це засудження умисних убивств цивільного населення; відмова від колективної відповідальності українського чи польського народів; відкритість архівів та спільна публікація документів; проведення пошукових та ексгумаційних робіт та забезпечення гідного поховання і вшанування загиблих незалежно від їхньої національності.
Не можна заперечувати й цілком адекватної реакції польських правоохоронних органів на акти агресії проти українців та оперативне притягнення винних до відповідальності, принаймні, в більшості резонансних випадків.
Пріоритет спільних оборонних інтересів визнається не лише дружніми Україні політиками. Міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш, який зайняв жорстку позицію у питанні вшанування пам’яті УПА, нещодавно підтвердив і підтримав доцільність передачі Варшавою Україні ракет Patriot.
Він також залишається відкритим до співпраці з Україною у проєкті обміну польських літаків МіГ-29 на українські безпілотні технології. Проєкт, безумовно цікавий для Варшави. І, якщо його блокування було тимчасовим і викликаним в першу чергу політичними факторами, можливо, в умовах політичної відлиги сторони зможуть дійти до взаємовигідного рішення.
Нещодавно польська сторона висловила інтерес до спільного з Україною і США виготовлення і сервісу ракет до систем Patriot. Водночас, на це ж претендує й Німеччина, яка активно розвиває власні потужності з випуску перехоплювачів, у т.ч. спільно з Україною. Рішення, як в попередньому випадку, має базуватися на прагматичному розрахунку, у т.ч. на тому, наскільки швидко може бути розгорнуте таке виробництво.
З раціональних міркувань необхідно підходити і до питань польської участі у відбудові України, у т.ч. польських інвестицій, під якими, не виключено, маються на увазі й проекти за рахунок коштів репараційного кредиту ЄС.
Польща залишається одним з найближчих і, водночас, одним з проблемних європейських партнерів. Близькість інтересів на тлі російської агресії не для всіх поляків і не завжди слугує провідним фактором, який визначає ставлення до нашої держави.
Як свідчить останній досвід, діапазон емоцій, викликаних внутрішньополітичними факторами і роздмухуваних Москвою, може бути разюче широкий – від активної підтримки всім народом до відвертої антиукраїнської істерії, з актами жорстокого побиття українців, з погрозами заблокувати вступ до ЄС, з блокуванням кордону тощо.
Фактор Росії тут применшувати не можна. Але й можливість емоційного сприйняття російської пропаганди значною часткою населення ігнорувати також не варто. Це – результат складної історії, де Польща у різні періоди була то окупованою Москвою територією, то окупантам західних земель України.
Співпраця між нашими державами має активно розвиватися, як в оборонних, так і в економічних і культурно-історичних питаннях, однак максимально – у руслі європейської інтеграції. Вона має базуватися на раціональних підходах і не призводити до односторонньої залежності Києва від Варшави, особливо у стратегічних питаннях.
