Отже, у РФ планують (причому окремим законом) створити «СуперТОР», до якого увійдуть території Далекосхідного федерального округу. З включенням частини територій Арктики.
Сама ідея ТОРів (територій випереджального розвитку) та створених пізніше ТОСЕРів (територій випереджального соціально-економічного розвитку) не є новою. Це своєрідний аналог вільних економічних зон. Де, залежно від територій, передбачені податкові (аж до повного звільнення від податку на прибуток), митні (нульова ставка на ввезення обладнання, а в деяких випадках – режим «митного складу») і навіть міграційні (спрощений режим залучення іноземних фахівців) пільги.
Причому, хоча ТОР і ТОСЕР вважаються синонімами, фактично перші створювалися раніше й із більшим набором «подарунків» інвесторам. Другі, переважно на Півночі, мають певний «гібридний» формат – вони управляються значною мірою за домінуючої участі місцевої влади регіонів, де вони створені.
Чому це так важливо? ТОР-и спочатку з’явилися на Далекому Сході. І незабаром такі території в регіоні стали опорними пунктами китайського бізнесу. Тобто повністю китайського – з китайським менеджментом, китайськими робітниками, китайськими внутрішніми порядками. Теоретично, РФ могла б отримати від цього технологічний ривок місцевої (і національної) економіки. Та ось у Пекіні не поспішають запускати на цій території технологічні виробництва. Видобувати ресурси – так, передавати технології – дуже обережно. У результаті економічно ДФО дедалі більше стає «філією» економіки КНР.
У свою чергу, Пекін із зацікавленням дивиться на ТОСЕРИ в Арктиці. Адже арктичні морські шляхи – пріоритет. І отримати можливість створення (та володіння) там опорних портів означає отримати у розпорядження те, що ще недавно називалося «Північним морським шляхом». У Кремлі не поспішають допускати китайські компанії. Страшно.
Більше того, якщо згадати «Дух Анкориджа», то Путін активно «продавав» Трампу саме Арктику (як ресурси, так і судноплавство) та доступ до бізнесу й ресурсів Далекого Сходу. Для Вашингтона це важливо в контексті стримування Пекіна – контролювати логістику нового транспортного коридору та конкурувати за ресурсну базу Далекого Сходу.
А розвиток відносин із Росією в такому контексті є політикою стримування Китаю (зіграти Москву проти Пекіна). Путін розуміє цю логіку і продає її (і продаватиме) в обмін на поступки щодо України. Як під час укладення угоди про замороження (та її виконання), так і після цього – через повернення до «західної» економіки та підтримку США в цьому питанні.
Але «віддати Арктику» США, проігнорувавши інтереси КНР, – це страшно. Крім того, Вашингтон прагне вийти на Далекий Схід, де вже закріпилися китайські компанії.
Та й для самої Росії «китаїзація Далекого Сходу» стає проблемою. Особливо на тлі ударів по нафтовій галузі та торгівлі. Я вже писав, що для будь-якої імперії підтримання «пов’язаності» територій є питанням виживання. А якщо виникають проблеми не лише з переміщенням товарів, а й навіть із «польотами до Росії» (то аеропорти закриті, то палива немає), регіон досить швидко й безболісно переорієнтовується на новий, як кажуть у Москві, «центр прийняття рішень». Тобто як у соціальному, так і в політичному плані він дедалі більше схилятиметься до КНР.
Тут повертаємося до ідеї «Супер-ТОР». Скасовувати старий податковий режим не можна. Але можна об’єднати всі ТОРи в один суперкластер. Формально розширити можливість роботи в пільговому режимі на величезну територію. Реально – розмити межі старих ТОРів.
Причому з урахуванням помилок, які були на Далекому Сході. Старий «поріг входу» – 500 тисяч російських рублів (менше 10 тис. доларів) – був дуже вигідним для малого китайського бізнесу. Збільшують у 10 разів – до 5 млн. А коли запрацює нова система, частину «старих ТОРів» можна просто скасувати.
Таким чином Кремль розраховує, з одного боку, «розмити» китайське домінування на згаданих територіях. Або спробувати залучити більші компанії – щось більше, ніж заготівля лісу чи десяток теплиць. Але найголовніше – супер-ТОР стає вигідною темою для торгу. Адже обмеження щодо території знімаються – практично весь
Федеральний округ. І можна торгувати можливостями доступу як із США, так і з іншими країнами. Простіше кажучи, влаштувати аукціон. Не зараз (закон ще не ухвалено), а у 2027 році. А поки що продавати перспективи. І намагатися обміняти їх на позиції сильних держав щодо України.
Але тут для Кремля є кілька проблем.
- Позиція як США, так і КНР. Обом державам не вигідна повна поразка Росії. Але їм не вигідна й поразка України (як фактор, що посилює амбіції РФ). А ось ослаблений Кремль цілком влаштовує як Вашингтон, так і Пекін.
- Загроза для самої Росії. Якщо цілий регіон отримує можливість перейти на власні податкову, митну та міграційну системи – ось тобі й справжня «федералізація». І реальне віддалення від Москви. У Кремлі це бачать, і тому курирувати Супер-ТОР пропонується на рівні.
Уряду та Держдуми. Але в певний момент у таких керівників може настати «момент вибору»: вигідніше бути одним із «членів уряду» чи першим і головним у великій СЕЗ (Спеціальна економічна зона). Але поки що варто спостерігати за цією ідеєю. І очікувати нового візиту російських переговірників до США вже найближчого місяця.
