Англія – Аргентина: історія найзапеклішого футбольного протистояння планети

Збірна Англії у півфіналі Чемпіонату світу 2026 зустрінеться з національною командою Аргентини. Грандіозна історія протистоянь цих суперників – у матеріалі «Главкома».

Лондон і Буенос-Айрес розділяють майже сім тисяч миль. Та це не завадило двом країнам побудувати міцні та складні водночас футбольні зв’язки. Як і в багато інших куточків планети, рухливу командну гру з м’ячем на береги Ла-Плати принесли саме британці. У другій половині XIX століття в Аргентині мешкали орієнтовно 10 тисяч підданих королеви Вікторії, а перший в історії країни футбольний матч у 1867 році зіграли дві команди британських залізничників. Шотландця Александера Вотсона Гаттона взагалі називають «батьком аргентинського футболу». Вплив британців був таким значним, що їхній внесок у власній назві уславив навіть один із китів місцевого футболу – столичний клуб «Бока Джуніорс», що отримав ім’я саме англійською мовою.

J означає «Джуніорс». Легендарний клуб вшанував англійців у власній назві

фото: ФК «Бока Джуніорс»

Упродовж тривалого часу родоначальники гри відповідно й сприймали аргентинців. У кращому випадку – як молодших братів, але здебільшого навіть за синів чи внуків справжніх королів футболу. Зараз складно повірити, та ще в 60-х роках XX століття аргентинські футболісти сприймалися не технічними майстрами з широтою думки, а банальними грубіянами з обмеженими ігровими якостями. Ось і в перше побачення зі збірною Англії у рамках Кубка світу (на Чемпіонаті світу 1962) аргентинці фактично нічого не змогли протиставити «Трьом левам» (1:3). Пояснювали ж цю невдачу «альбіселесте», як називають збірну Аргентини вболівальники, з гумором і за межею здорового глузду. Мовляв, у ніч перед поєдинком із англійцями кудись щезнув талісман команди – здоровенний чорний кіт…

Скандал перший. «Крадіжка століття»

Нового побачення чекати довго не довелося. Цього разу суперники перетнулися в чвертьфіналі Мундіалю-1966. Той турнір був домашнім для збірної Англії, а в прихильності до господарів змагань організаторів (ФІФА) регулярно звинувачують і в наш час. Циркулювала на тому Чемпіонаті світу й інша байка. Про змову англійців і німців на рівні асоціацій «зливати» латиноамериканців. Ось і на матч 1/4 фіналу призначили німецького арбітра Рудольфа Крайтляйна. А поєдинок між ФРН і збірною Уругваю судив англійський рефері Джим Фінні.

Крайтляйн і став головною дійовою особою протистояння. Спекотно стало вже на 29-й хвилині. Після фолу проти партнера капітан «альбіселесте» Антоніо Раттін вирішив поспілкуватися з арбітром. Аргентинець вказав на пов’язку на руці та попросив покликати перекладача. Проте, рефері спілкуватися з хавбеком не захотів і вигнав того з поля. Запалали пристрасті. Раттін відмовився покинути поле, на газон вискочили запасні, тренери, персонал, делегації, поліція та представники ФІФА. Останнім Крайтляйн заявив, що вилучив аргентинця за нецензурну лайку. Та пояснити, що саме сказав капітан збірної Аргентини, арбітр не захотів. До речі, іспанської він не знав.

Зіпсований рішенням німецького судді матч згодом перетворився в брудне дійство. Раттіна ледве спровадили з поля поліціянти після того, як він витер руки об кутовий прапорець (з «Юніоном Джеком» – британським прапором – на ньому!) та всівся в брудних бутсах на призначену для Єлизавети II червону килимову доріжку. Аргентинці відводили душу в порушеннях правил і час від часу нібито випадково зачіпали навіть Крайтляйна. Та під завісу поєдинку не встежили за форвардом Джеффом Гьорстом і програли. Хоча й тут ішлося про ймовірний офсайд. Скандал не обмежився 90 хвилинами на «Вемблі». Керманич збірної Англії заборонив підопічним обмінюватися футболками з опонентами, які, за його словами, «вели себе наче тварини», а преса Аргентини вийшла з промовистими передовицями про «крадіжку століття» й талісманом Чемпіонату світу-1966 левенятком Віллі в образі пірата.

Пошук примирення тривав у товариських поєдинках. Спаринг на «Вемблі» в 1974 році навіть довірили аргентинському арбітру. Матч завершився бойовою нічиєю (2:2), а рефері запам’ятався сумнівним пенальті на передостанній хвилині. Звісно, на користь збірної Аргентини! Одинадцятиметровий реалізував форвард Маріо Кемпес. А в другій половині 70-х на Туманний Альбіон прибули перші аргентинські легіонери – півзахисники Оссі Арділес і Рікі Вілья, оборонець Альберто Тарантіні, хавбеки Алехандро Сабелья та Клаудіо Марангоні, форвард Педро Верде.

Війна

У грудні 1981 року генерал Леопольдо Галтьєрі розштовхав усіх конкурентів і став новим очільником хунти, що прийшла до влади в Аргентині після перевороту 1976-го. Проте, популярність військової диктатури продовжувала падати. Аби набрати соціальні бали, головнокомандувач задумав «маленьку переможну війну». Об’єктом зазіхань стали Фолклендські острови, Південна Георгія і Південні Сандвічеві острови, британський суверенітет над якими Аргентина ніколи не визнавала.

Спершу аргентинська армія мала успіх. Та тривав він лише кілька тижнів у квітні 1982 року. Натомість до середини червня британські війська відновили повний контроль над всіма територіями та завдали ворогу неабияких втрат. І якщо техніка (орієнтовно 100 літаків і гвинтокрилів, крейсер, субмарина тощо) справа наживна, то 649 загиблих, 1657 поранених і 11313 полонених солдат і офіцерів стали вироком для Галтьєрі персонально, а згодом і для хунти загалом. Утім, в аргентинському суспільстві настрої щодо «несправедливого» суверенітету Сполученого Королівства над островами нікуди не розвіялися…

Британська армія дала відсіч хунті Аргентини

фото: Royal Air Force

Скандал другий. «Рука Бога»

На полі бою аргентинці зазнали нищівної поразки. Та шанс поквитатися з англійцями на смарагдовому газоні випав доволі швидко. Шляхи команд перетнулися за якихось чотири роки, в чвертьфіналі Чемпіонату світу 1986. Той поєдинок повинен був стати окрасою турніру. І став. Хоч і з гострим присмаком. Мундіаль того року був бенефісом Дієго Марадони. Саме цей аргентинський маг став головним героєм матчу, оформивши дубль. Та ще й досягнув неможливого – обидва його голи запам’яталися вболівальникам навіки. Щоправда, з різними емоціями.

Перший тайм обійшовся без забитих м’ячів. А от старт другої половини став холодним душем для збірної Англії. Марадона за якихось чотири хвилини забив двічі. Перший гол – контроверсійний. Після рикошету аргентинець у верховій боротьбі з голкіпером «Трьох левів» (саме таке прізвисько має збірна Англії) Пітером Шилтоном рукою переправив м’яч у сітку. Очевидний для всіх фол не помітила лише суддівська бригада. А з легкої руки Марадони за епізодом закріпилася назва «рука Бога», яка нібито й допомогла «альбіселесте» відкрити рахунок. Другий гол – фантастичний. Він отримав м’яч у центрі поля та одним фінтом прибрав двох опонентів, далі на швидкості пройшов ще двох, а на десерт обіграв кіпера та вгатив у ворота. Гол англійського нападника Гарі Лінекера вже нічого не змінив, а збірна Аргентини згодом виграла титул.

У мемуарах Марадона згадував, що та звитяга не була буденною перемогою над черговою збірною. Аргентинці сприймали її як перемогу над цілою країною. І хоч перед матчем «альбіселесте» заявляли, що війна за Фолкленди не мала жодного стосунку до футболу, та «спорт поза політикою» залишається лише в риториці просякнутих сумнівними зв’язками з диктаторами футбольних ділків на кшталт президента ФІФА Джанні Інфантіно.

«Ми знали, що там убили багато аргентинських хлопців, убили їх, наче маленьких пташок. І це була помста», – писав Марадона.

Скандал третій. «10 героїчних левів, один дурний хлопчисько»

Наступного разу надпринципові суперники зустрілися на Чемпіонаті світу 1998. Доля звела їх в 1/8 фіналу. Матч став яскравим із перших хвилин. У дебюті команди обмінялися голами з одинадцятиметрових – на забитий м’яч аргентинського нападника Габріеля Батістути відповів англійський форвард Алан Ширер. А після чверті години справжній шедевр оформив Майкл Оуен. Юний нападник «Трьох левів» ефектно прийняв м’яч у центральному колі, втік від оборонця Хосе Шамота, пішов убік від центрбека Роберто Аяли та поклав у сітку від стійки. Та перед перервою аргентинський універсал Хав’єр Дзанетті забив гол після розіграшу штрафного.

Ключовий же епізод стався на старті другої половини. У банальному епізоді в центрі поля хавбек збірної Аргентини Дієго Сімеоне сфолив проти півзахисника англійців Девіда Бекхема. Та не просто порушив правила, а ще й упав на суперника та нібито випадково притиснув до газону. Сімеоне швидко підвівся, а молодий вихованець «Манчестер Юнайтед» не придумав нічого кращого, ніж віддати опоненту «боржок». Не врахував Бекхем двох обставин – акторські здібності аргентинця, який свідомо зачепився за ногу англійського хавбека та ефектно впав, і перебування поруч із місцем події данського арбітра Кіма Мілтона Нільсена. Той без повторів розібрався у ситуації – Сімеоне отримав «гірчичник» за фол, а Бекхему дісталася пряма червона за самосуд.

Вилучення у матчі з Аргентиною ледь не поставило хрест на кар’єрі Девіда Бекхема

фото: Getty Images

Англія залишилася вдесятьох і продовжила битися до останнього. Підопічні Гленна Годдла дотягнули до серії пенальті, де прогнозовано поступилися. На той час «Три леви» мали цілу серію вильотів після лотереї одинадцятиметрових. На ранок британська преса просто розіп’яла Бекхема. Команду назвали «героїчними левами», а от молодому півзахиснику дістався сумнівний титул «дурного хлопчиська». Далі більше. Увесь наступний сезон на кожному англійському стадіоні антигероя зустрічали огульним свистом, неприємними жестами та образливими піснями.

Утім, попри створений тими ж акулами пера гламурний образ, Бекхем із кризовим періодом упорався з честю. У складі МЮ, який за підсумками кампанії виграв англійську Прем’єр-лігу, Кубок Англії та Лігу чемпіонів, хавбек був на провідних ролях – дев’ять голів і аж 20 асистів у всіх турнірах (56 матчів). Саме Бекхем забитим м’ячем розпочав камбек у вирішальному турі АПЛ проти лондонського «Тоттенгема», а фінал єврокубка завершився шаленою вольовою перемогою «червоних дияволів» після кутового хавбека.

Згодом Бекхем повернув і загальну народну любов. Поворотним моментом стало завершення кваліфікації до Мундіалю-2002. У фінальному турі відбору «Трьом левам» достатньо було не програти збірній Греції. Та вже почався доданий арбітром час, а команда Свена-Йорана Ерікссона «горіла» еллінам (1:2). На третій компенсованій хвилині англійці отримали право на штрафний. Удар виконувати взявся Бекхем і розкішним пострілом у «дев’ятку» вивів Англію на Чемпіонат світу.

Безпосередньо на турнір хавбек поїхав у ролі капітана національної команди. До Японії та Республіки Корея, що приймали Чемпіонат світу 2002, Бекхем вирушив за персональною помстою. Жереб звів англійців зі збірною Аргентини в одному квартеті.

Суперники перетнулися в другому турі групового етапу. Долю поєдинку вирішив один гол. Під завісу першого тайму «альбіселесте» збили в своїй карній зоні прудкого Оуена – пенальті. Чи міг до позначки підійти хтось інший? Навряд. Бекхем узяв м’яч і потужним пострілом майже по центру воріт фактично «прошив» Пабло Кавальєро. Особисту вендету хавбек реалізував.

З того часу збірна Англії перетнулася з Аргентиною лише одного разу. У 2005 році національні команди зіграли спаринг у Женеві. Нейтральна Швейцарія, вочевидь, найкраще місце для рандеву футбольних ворогів. Гору в контрольному матчі взяли «Три леви» (3:2). Голами відзначилися нападник Вейн Руні та невтомний Оуен (дубль). У лавах «альбіселесте» забиті м’ячі до свого активу записали форвард Ернан Креспо та оборонець Вальтер Самуель. Жоден учасник наразі останнього поєдинку принципових суперників більше не виходить на поле. Тож у середу ввечері нові герої писатимуть нові сторінки протистояння на межі з війною.

Антон Федорців, «Главком»