«Тигролови» Івана Багряного у постановці Павла Шпегуна (актор Театру Франка, режисер).
На сцені – не той пригодницький роман, який вивчають у школі, а дивний, містичний простір…
Дуже цікава театральна мова, де, по суті, українська історія раптом починає звучати через естетику японського театру. І це напрочуд органічно.
Світло, музика, спів, маски, пластика, очерет, звуки, голоси – все складається в гіпнотичну притчу про нашу свободу, про нашу людину, яка не дає себе зламати. Про «сміливих, які завжди мають щастя». Атмосфера – дика, майже шаманська.
Окрема подяка команді за візуальний ряд. Маски, костюми й сценографія створюють цілий всесвіт – красивий і тривожний. Це випадок, коли класика не припадає пилом, а звучить по-справжньому несподівано.
На весь екран
Кілька років тому бачив «Тигролови» в Київській опереті. Були інші відчуття. Дивовижно, наскільки по-різному може звучати один і той самий твір.
Головна роль – Ян Корнєв. Як влучно визначила моя колега-театралка, «наш Кіану Рівз». Хто досі не чув це ім’я, зверніть увагу. Його вже «забирають» із «Золотих воріт» на головну сцену країни – до театру Франка. Щиро бажаю Яну не загубитися у тому лісі талантів.
