Кілька важливих тез.
1. Контакти між Мінськом і Києвом були й є. Прямі. Інакше без них було б неможливо:
- Повернення громадян України через перехід у Брестській області (на Волинь). Йдеться про людей, які опинилися в РФ, часто без документів. Щоб вони потрапили до Білорусі, спокійно чекали на видачу документа на повернення (від посольства України), поїхали на формально закритий перехід і повернулися додому – необхідні робочі контакти. І мова йде не про десятки і навіть не сотні людей на рік.
- Обміни, які відбуваються через Гомельську область. Тут теж є контакти. І випадок з вивезенням політичних в’язнів з Білорусі до України свідчить про прямі контакти, не через Москву. Але тут уже справа спецслужб.
- Факт того, що після нападу на автобус із дітьми в Брянській області Лубінець одразу «зв’язався з Мінськом», свідчить про наявність робочого каналу
- Раджу переглянути розслідування Ткача «Волонтер на Ламборджіні». Там є дуже цікавий уривок щодо поїздок до Білорусі
- Зрештою, робота посольства теж є каналом комунікації. Це лише те, про що можна говорити публічно (тобто існують публічні факти або процеси, неможливі без контактів).
Отже, зустріч могла відбутися. І говорили не тільки про ретранслятори – думаю, це очевидно. Тепер про «не тільки» кілька слів. Питання лише в тому, на якому рівні – тобто статус особи, яка представляла Зеленського.
2. Україна свідомо підвищує ставки у діалозі з Білоруссю. Це логічно, зважаючи на:
- американський переговорний трек і те, як Польща, підвищуючи ставки, почала вплітати свої інтереси й фактично створила власний трек (нагадаю, що результатами стали припинення міграційної кризи, стабілізація кордону, повернення (обмін) А. Пачобута та ще кількох важливих для Польщі осіб). Поляки просто зрозуміли, що якщо домовлятися будуть «через голову», не факт, що сторони, які ведуть переговори, згадають про претензії Варшави.
- Окрім польського треку, можливе виникнення литовського (тут «підготовча робота» Вільнюса була проведена аж до наполегливого прохання до Тихановської переїхати в іншу країну). І навіть французького, з огляду на дзвінок Макрона та можливий (тут теж за словами Лукашенка) приїзд посланця.
- Переговорний трек щодо завершення війни. Той самий план, який спочатку складався з 28 пунктів, а сьогодні – з 20. Фактично – американський. Давайте згадаємо, що там є пункт про 100 млрд російських активів, які будуть інвестовані у відновлення під управлінням США. Давайте згадаємо й п. 27 із початкового плану (або 19, якщо не помиляюся, із нинішнього), що важливу роль у відновленні та контролі за дотриманням домовленостей відіграватиме «Рада миру» Трампа. А Білорусь… серед засновників цієї Ради. І якщо нічого не робити, то після підписання таких угод Лукашенко отримає доступ до українського ринку не як співагресор (з компенсацією шкоди), а як «миротворець», член «Ради миру» Трампа.
- З огляду на калійну угоду з Білоруссю, США вже починають обережно тиснути в питаннях транзиту білоруських товарів. До вересня-жовтня, коли укладаються контракти на наступний рік, тиск може посилитися в кілька разів.
Тут знову згадуємо польський механізм. Нагадаю, що він включав заяви про військову небезпеку, загальну радикалізацію риторики, ультиматуми і навіть перекриття кордону.
Український трек розпочався восени – якраз у момент появи «мирного плану» зі згаданою Радою Миру. Можливо, це збіг. Але далі події розвиваються за «польським сценарієм». Можлива мета – винесення на окремий трек комплексу претензій Києва до офіційного Мінська. Щоб вони не були «залишені поза увагою» в іншому випадку.
До цього ж додаємо фактор моменту: є США, є ЄС. Є навіть КНР – Пекіну набридла «гра Мінська у війну з сусідами». Зверніть увагу – миролюбні заяви з вуст Лукашенка посипалися в момент прильоту до Білорусі заступника голови КНР. Є й страх Лукашенка перед втратою влади або неконтрольованим транзитом (а до транзиту в Білорусі готуються серйозно – нормативна база прийнята, зараз її доопрацьовують).
Одним словом, вдалий момент. У цей момент Київ починає тиснути. При цьому ані в Києві, ані в Мінську немає бажання воювати. У Москві є бажання зробити Лукашенка ще більш токсичним. Включно з новим витком конфліктів із сусідами. А на українському напрямку – зіткнення зі зброєю.
Ситуація «на межі». Але вона може дати багато чого. Тому, якщо повертатися до слів Лукашенка про «посланців Зеленського», вони цілком могли бути. І цілком могли бути серйозними людьми. Де обговорювані питання явно виходили за межі відключення від електропостачання кількох вишок МТС-Білорусь, побудованих біля кордону.
