У дискусіях з абсолютною більшістю навіть притомних поляків я регулярно чую: «Поляки ніколи не приймуть симетричного ставлення до злочинів і провин – українців перед ними і своїх перед українцями».
І справді, повної симетрії злочинних дій немає: наприклад, якщо взяти окремо події на Волині 1943-44 років, або порівняти, якою мірою були особисто дотичні до етнічних чисток керівники УПА і АК, то порівняння, сказати б, у чомусь вийде «на користь поляків».
Але в такому разі я маю лише одне питання назустріч: чи означає це «неприйняття повної симетрії», що поляки в стосунках з українцями наполягають на засаді «ви скривдили нас більше, ніж ми вас»? І якщо так, то це поширюється на відносини між нашими народами в цілому чи лише на окремо взяті події на Волині та після Волині?
Якщо перше (про народи в цілому), то так стосунки між народами не будуються взагалі. Це спроба зробити з минулих подій основу для вічної моральної та політичної зверхності. Цього вже точно ніколи не приймуть українці.
А якщо друге (лише про Волинь), то навіщо виокремлювати Волинь, відволікаючись від всієї решти історії наших непростих стосунків? Чи не для того, щоб сказати: «ось тут ви нам винні більше, а решта не рахується»?
Зрештою, формула «прощаємо і просимо пробачення» якраз і передбачає ту рівність і «симетрію», які зараз так гнівно відкидає частина польського суспільства і більша частина польського політикуму.
Тому я бачу єдиний вихід в тому, щоб (1) перестати обчислювати «хто перед ким більше винен», (2) визнати право кожної сторони вшановувати пам’ять суперечливих постатей зі своєї історії (а Польща це робить, як і Україна), з обов’язковою умовою, що їх вшановують, звісно, не за злочини, а за інші, справді героїчні вчинки, та (3) повернутися до формули «пробачаємо і просимо вибачення».
Рано чи пізно неодмінно до цього дійдемо.
І зупинка зараз саме за польською, а не українською стороною.
